"Я продовжую отримувати погрози"

Олексій Бобровніков довгий час займався збором інформації про контрабанду в "сірій зоні" АТО. Пізніше він намагався провести власне розслідування вбивства члена мобільної групи з боротьби з контрабандою Андрія Галущенка. За даними Бобровнікова, до організації вбивства причетні українські військові. Він стверджує, що в зв'язку з цим розслідуванням почав отримувати погрози. Врешті-решт Бобровніков виїхав з України. Нині він перебуває в Німеччині. Ним займається відомий Гамбурзький фонд для політично переслідуваних, який допоміг українському журналісту отримати в Німеччині гостьовий статус. DW поспілкувалась з Олексієм Бобровніковим. 

DW: Олексію, чому Ви вирішили залишити Україну?

Олексій Бобровніков: В якийсь момент, коли я зрозумів, що навіть попри те, що я вже фізично не перебуваю у "сірій зоні", де власне відбувається більшість таких нелегальних операцій і більшість таких, на жаль, смертей, попри це я продовжую отримувати погрози своєму життю. І ці погрози були дуже різні. Час від часу просто від моїх інформаторів я отримував таке поплескування по печу зі словами: "Ну, старий, якщо ти будеш відслідковувати діяльність от цієї конкретної людини з таким-то прізвищем і позивним, то ти розумієш, що з тобою станеться щось погане". Власне, такі погрозі отримував і мій загиблий товариш Андрій Галущенко, мій інформатор. Він був провідним хлопцем, що займався темою контрабанди в "сірій зоні" в АТО. 

Вам часто погрожували і хто саме?

Погрози надходили нам і від військовослужбовців 92-ї бригади. Різниця була лише у фразах, вони казали: "Ми викинемо з вікна або ми вистрілимо так, що ніхто не почує клацання затвора". Це все задокументовані, записані, зафільмовані погрози. Їх насправді є ще кілька, загалом до 15. Це були погрози як на лінії розмежування, так і в тилу. Після мого звільнення з каналу "1+1",  один з колишніх моїх керівників розповідав моїм колегам, що звільнив мене з роботи для того, щоб врятувати мені життя. Але якщо ви хочете, щоб я назвав імена усіх, хто говорив мені про погрози моєму життю, цього ніколи не станеться. Тому що багато з них продовжують залишатися моїми інформаторами. По-перше, це може загрожувати їхньому життю, а, по-друге, це зіпсує мій інформаційний контакт з ними. Але публічних погроз і зафіксованих на камеру було багато. Це, зокрема, були заяви головного військового прокурора Анатолія Матіоса про чиїсь плани знищити мою знімальну групу і мене, зокрема, разом з Андрієм Галущенком чи після вже його загибелі.

Ви маєте на увазі свою розмову з Матіосом, уривки з якої ви показали у сюжеті про розгортання війни з наркоторгівлею на Луганщині? Головний військовий прокурор тоді вам на камеру висловив занепокоєння, що вас могли вбити разом з волонтером Андрієм Галущенком. Але хіба це була погроза?

А хіба ця інформація не є погрозою? Ні? Я вважаю, це є погрозою. Тобто, це є інформація, яка доводить до мого відома, що мене збираються вбити. Якщо це реальна інформація, тоді це інформація від мого джерела, яке мене попереджає про ці ризики. Якщо ж це його заява для того, щоб зупинити мене від професійної діяльності, і це з його боку, наприклад, маніпуляція, тоді це - погроза. На офіційний запит про надання охорони особисто мені, який ми йому надіслали, прийшла документальна відповідь у відмові в охороні. 

Чому ви не звернулися до українських правоохоронців щодо погроз на вашу адресу?

У мене не було і нема, на жаль, довіри до правоохоронних органів України і до їхніх керівників. 

Після ваших публічних заяв про погрози на вашу адресу хтось з правоохоронців звернувся до вас з пропозицією допомоги або з проханням надати задокументовані погрози?

Ні. Я не отримував жодних офіційних повідомлень від офіційних осіб. Мені лише написав речник МВС Артем Шевченко, з яким ми давно знайомі, і ми домовились з ним поговорити про те, що відбувається. 

Як ви опинилися саме в Німеччині?

Один з моїх інформаторів кілька разів  наголошував на тому, що я мусив би поїхати у США і попросити там притулок. Я почав звертатися до кількох міжнародних організацій. Зокрема, намагався спілкуватися з "Репортерами без кордонів", але не отримав відповіді на свого листа. Точніше відповідь була, але якоюсь дуже технічною. Найконструктивніший діалог, дуже ретельний, з професійними переговорами я мав з Гамбурзьким фондом для політично переслідуваних. І саме вони мені допомогли, за що їм дуже дякую. 

Чи маєте ви намір просити політичний притулок у Німеччині?

Ні. Я не збираюсь цього робити. У мене зараз немає особливого статусу, я просто за допомоги Фонду тимчасово перебуваю в Німеччині. Планую звідси продовжити своє розслідування і опублікувати нові матеріали щодо вбивства волонтера Андрія Галущенка. А також покращити свої професійні навички, відвідуючи тут тренінги.

Як саме, перебуваючи в Німеччині, ви збираєтеся продовжити розслідування?

За рік моєї роботи я не міг оприлюднити все, що мені вдалося з’ясувати по цій темі. Найближчим часом ми з колегами плануємо продовжити публікації. На жаль, останні роки роботи на батьківщині я мав лише випадки блокування роботи. Просто в якійсь момент інтереси каналу "1+1" перетнулись з інтересами розслідування, і вони почали блокувати цю роботу. Після того я звертався до кількох українських редакцій, ці редакції під різним виглядом не хотіли братися за цю тему.

Що стане для вас сигналом до того, що повернення в Україну є безпечним?

Думаю, це виявлення і покарання замовників, організаторів і учасників вбивств людей, розслідуванням яких я займаюсь. Всі погрози на свою адресу я пов’язую зі справою Андрія Галущенка. І тому, якщо українська правоохоронна система розслідуватиме цю справу і доведе її до кінця, це означатиме безпеку всіх волонтерів, всіх свідків і всіх журналістів, які займаються цією темою.

Скільки це  може тривати?

Я не можу обговорювати терміни свого перебування тут, нічого, що стосується конкретних речей, які стосуються мого статусу і термінів мого перебування. Я не хотів би давати сигнал тій стороні, щоб вони мене чекали в аеропорту. Я не дам такої можливості цим людям за будь-яких обставин.

Ви не відчуваєте себе у безпеці навіть тут, у Німеччині?

Я не можу знати до кінця рівень впливовості людей, які стоять за вбивствами, про які ми пишемо. Тому, я не вважаю за потрібне допомогти їм знайти мене. Це не параноя.

Оскільки ви не розкриваєте всі факти стосовно погроз на вашу адресу, вам можуть закинути, що тему погроз ви використали, аби виїхати за кордон...

Мені абсолютно байдужі такі закиди. У мене все добре з професійною репутацією. Я 20 років займаюся журналістикою, я відповідаю за кожне своє слово. Я був єдиним свідком, готовим говорити публічно про вбивство волонтера Андрія Галущенка. Я розумію, що володіючи певною інформацією, яку потроху видаю в ефір, я провокую нові ризики і погрози.