Хто викриває, той ризикує життям

У Черкасах не так багато журналістів, які пильно стежать за діями місцевої влади і викривають зловживання. Вадим Комаров - один із тих, хто не мовчить. Упродовж багатьох років він викривав оборудки на будівництві та в медицині і проливав світло на випадки корупції в місцевій політиці. На своїй сторінці у соцмережі Facebook він нещодавно анонсував оприлюднення скандальних матеріалів. У них ідеться про буцімто двох міських чиновників, які шантажували керівництво черкаської спортивної школи "Спартак", погрожуючи "масштабною спортивною реформою" із закриттям спортивних шкіл у місті. Але пост у Facebook зі скандальними матеріалами оприлюднений так і не був. Починаючи від 4 травня, на сторінці журналіста не з'являються ані нові викриття, ані типові для нього жорсткі коментарі. Вадим Комаров перебуває в комі після того, як він майже до смерті був побитий невідомими в центрі міста.

Шок серед колег

Поліція того ж дня порушила кримінальне провадження за статтею "умисне тяжке тілесне ушкодження", але вже наступного дня перекваліфікувала його на "замах на умисне вбивство". Колеги Вадима Комарова переконані, що напад на журналіста пов'язаний із його професійною діяльністю. "Як виконавці, так і замовники цього зухвалого злочину, мають бути покарані", - написав у своєму Facebook черкаський журналіст, секретар Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Валерій Макеєв. Незадовго до нападу він разом із Комаровим знімав сюжет про розкрадання коштів під час реалізації одного з міських соціальних проектів у Черкасах. Та коли його зрештою було оприлюднено, Вадим уже перебував на межі життя і смерті після операції внаслідок складного перелому черепа.

Тим часом напад на журналіста-розслідувальника з Черкас спровокував міжнародний резонанс. Уповноважений Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) з питань свободи слова, а також представники міжнародних журналістських організацій 6 травня приєдналися до вимог НСЖУ розслідувати напад на Комарова. "Ми висловлюємо солідарність із Вадимом та його родиною. Репортери, які викривають корупцію, є невід'ємними для демократії, і важливо, аби влада їх захищала", - ідеться у заяві генсека Міжнародної спілки журналістів Ентоні Белленджера, оприлюдненій прес-службою організації.

Повсякденне насильство

Від початку 2019 року НСЖУ нарахувала 23 напади на представників ЗМІ в Україні. У 2018 році їх нараховувалося загалом 86 - суттєво більше, ніж попереднього року, каже голова Спілки Сергій Томіленко в розмові з DW. "Нас турбує і обурює системна безкарність за напади на журналістів. На жаль, ми не можемо говорити, що в Україні проводяться оперативні розслідування і належно караються нападники на журналістів. Ми не можемо назвати прізвища журналістів, нападників на яких покарано належним чином", - критикує він.

Таким чином, насильство щодо журналістів стає в Україні звичайним явищем. Поки журналістські організації всередині країни та за кордоном поширюють заяви і вимагають розслідування нападу на Комарова, в українському суспільстві спроба вбивства журналіста, схоже, мало кого цікавить. Ані реакції влади в Києві, ані акцій підтримки з боку колег-журналістів за дні, що минули після нападу, так і не було. При цьому вбивство херсонської активістки Катерини Гандзюк минулого року демонструє, що лише тиск з боку громадськості може примусити правоохоронну систему серйозно взятися за справу.

Розслідування під тиском громадськості

Зрушення у розслідуванні справи Гандзюк відбулися лише внаслідок багатомісячних протестів у Києві. Лише під тиском протестів до розслідування підключилася Генеральна прокуратура України (ГПУ). В організації злочину слідчі підозрюють низку впливових херсонських політиків. Серед них, зокрема, голова Херсонської обласної ради Владислав Мангер. Перед тим як ГПУ назвала імена підозрюваних, за даними місцевих журналістів, на місці відбувалися поспішні спроби замести сліди. Мали місце, за цими ж даними, і погрози та напади на журналістів, які проводили власні розслідування вбивства.

Так само як і Гандзюк, Вадим Комаров пильно стежив за діями впливової місцевої еліти. Будучи журналістом-фрілансером та відомим блогером, він працював на межі між журналістикою та громадським активізмом. Він регулярно повідомляв у соцмережах про хід судових справ у Черкасах. На судових засіданнях він супроводжував людей, які шукали справедливості у суперечках із місцевою владою чи пов'заними з нею впливовими бізнесменами.

Страх за своє життя був для журналіста-розслідувача Комарова буденністю. 2016 року в нього стріляли невідомі, роком пізніше його жорстоко побили, коли він писав про протести місцевих жителів проти незаконної забудови. "Відсутня політична воля до належних розслідувань. В регіонах це вже стало моделлю поведінки: якщо журналіст не подобається або він набридливий, його можна побити і тобі нічого не буде. Тому ми нерідко спостерігаємо напади, а також залякування, такі як підпали автомобілів", - каже Сергій Томіленко з НСЖУ. Безкарність, схоже, лише заохочує зловмисників до насильства. Якщо раніше жертвами нападів на журналістів ставали переважно чоловіки, то тепер серед них стає дедалі більше жінок. Число нападів на журналісток, за даними спілки журналістів, за рік зросло вдвічі.