Жінки в Ірані - люди другого сорту

Сьогодні Асіє Аміні знову бачить. А ще кілька років тому вона майже втратила зір і була повністю виснажена - фізично та душевно. "Лікарі тоді сказали, що в мене шок", - пригадує вона. Іранська активістка не могла далі витримувати того, що бачила й чула протягом років - історії жінок, які зазнавали насилля, потрапляли за ґрати, отримували смертні вироки, були страчені через побиття камінням... "Кожного дня разом із цими жінками, засудженими на смерть, я стояла перед новим важким завданням. Я дуже зближувалася з ними, деякі були мені як діти. Із часом це стало надто жахливим", - пригадує вона.

Від журналістки до підпільної захисниці

Асіє працювала кореспонденткою в газеті, поки у 2003 році не натрапила на історію, що змінила її життя. Журналістка почула про 16-річну дівчину, яка потрапила до в'язниці за звинуваченням у позашлюбному сексі. Дівчині загрожувала смертна кара через побиття камінням. Асіє вирішила дізнатися детальніше і жахнулася. Відколи обвинуваченій Атефе Жале виповнилося десять років, вона регулярно ставала жертвою зґвалтувань і отримувала за мовчання гроші.

"Через деякий час Атефе почала вважати це своєю роботою", - розповідає правозахисниця. Урешті-решт дівчину заарештували за проституцію. "Суддя вирішив, що вона має померти. Моє розслідування показало, що цей випадок недостатньо добре розслідували, аби винести такий вирок", - підсумовує Асіє.

Журналістка написала статтю про історію жертви, але газета, де вона працювала, не наважилася таке опублікувати. Асіє найняла для потерпілої адвоката та взялася підтримувати її родину. Але відвернути смертну кару не вдалося. "Ми в Ірані маємо жахливий закон, за яким людина може померти тільки тому, що мала з кимось сексуальні стосунки", - каже Асіє.

Час спливав, вона дізнавалася про нові випадки страти через побиття жінок камінням. Це відбувалося таємно, бо після шквалу міжнародної критики іранський уряд офіційно заявив, що побиттів більше не буде. Асіє почала захищати права людей. Вона втратила роботу в газеті й пішла в підпілля, заснувавши разом із іншими правозахисниками у 2008 році "Кампанію проти побиття камінням", завдяки якій було врятовано багато людей.

Дискримінація в законі

Права іранських жінок утискаються вже в законах, розповідає Асіх. У в'язницях вона спілкувалася з жертвами, які намагалися захиститися від ґвалтівників і тому були засуджені до смертної кари за "розпусту". Інші потерпали від насилля у шлюбі, не маючи можливості розлучитися. "Я зустрічала жінок, які вбили своїх чоловіків, бо не могли розлучитися. Ці дружини хотіли розлучення, але не могли його отримати та не мали підтримки від родичів", - описує вона.

Річ у тому, що юридична система Ірану більше захищає права чоловіка. Жінці практично неможливо отримати розлучення, адже багато суддів посилаються на дві сури Корану, в яких законне право розлучатися мають лише чоловіки. Для цього їм достатньо тричі сказати певну фразу.

Порушуються й інші права жінок. Вже з дев'яти років дівчатка можуть нести кримінальну відповідальність (хлопці - з п'ятнадцяти). Донька в родині успадковує лише половину того, що дістається сину. Жінки не мають права опіки над дітьми та не отримують підтримки, якщо чоловіки з ними розлучаються. Якщо дружина хоче працювати чи вирушити за кордон, вона має отримати дозвіл чоловіка. Навіть право на полігамію в Ірані зафіксоване законом: чоловік може жити з чотирма дружинами.

Репресії та стеження

Під час правління президента Махмуда Ахмадінеджада ситуація з правами жінок суттєво погіршилася, каже іранська журналістка в екзилі Мітра Шоджає. Той, хто боронить в Ірані права жінок чи виступає за демократію, живе у великій небезпеці. "Багато активістів сидять у тюрмах. Усі інші бояться. За ними цілодобово спостерігають. Нагляд став пильнішим", - констатує вона.

Цього зазнала й Асіє Аміні у 2009 році, коли переобирали Ахмадінеджада: "Усе моє життя і всі справи контролювалися. Друзів кидали за ґрати. Ми майже не могли працювати, хоча пробували робити це далі. Після виборів стало ще гірше, ми більше ні з ким не могли говорити по телефону, надсилати мейли і зустрічатися". Тому через чотири місяці після президентських виборів Асіє Аміні залишила свою батьківщину, де вона більше не почувалась у безпеці.

Змінити щось може тільки народ

Правозахисниця майже не сподівається на зміну політичної ситуації. Але вірить, що зміни можуть початися через дії людей. "Сподіваюся, що досвід дискримінації допоможе нам і наблизить демократію. Демократія має початися з людей. Ніхто не може думати і діяти за нас. Люди зроблять вибір на користь змін. Це станеться після виборів", - прогнозує вона. А поки цього не сталося, Асіє Аміні живе в Норвегії, публікує статті, пише блог, видає книжки і спостерігає за ситуацією із правами співвітчизниць у Ірані.