За права людини в Росії - з музикою

Концерт у Берлінській філармонії 7 жовтня "To Russia with love" ("Росії - з любов'ю") був задуманий як жест солідарності з жертвами насильства та порушення прав людини в Росії - від Михайла Ходорковського до учасниць панк-гурту Pussy Riot. Його організував видатний музикант та небайдужий представник громадянського суспільства Гідон Кремер. Ініціативу підтримали Amnesty International та інші правозахисні організації, а також колеги-музиканти. Концерт став третім у циклі такого роду акцій, організованих Кремером (перший відбувся 2009 року в Лейпцигу, другий – двома роками пізніше у Страсбурзі). Дата проведення знакова: в цей день виповнилося сім років з дня вбивства журналістки Анни Політковської, а ще 7 жовтня - день народження Володимира Путіна. Захід пройшов з аншлагом: біля входу до філармонії чергували мисливці за "зайвим квиточком", усі місця в залі на 1180 осіб були зайняті.

Уже години за дві до початку концерту фойє почали заповнювати гості, серед яких були екс-посол Німеччини в Росії Ернст Йорґ фон Штудніц, головний редактор видання "Новий літературний огляд", історик культури Ірина Прохорова, численні представники берлінської артистичної тусовки (зокрема директори всіх трьох оперних театрів). Єдиний присутній на концерті представник російського посольства запевнив кореспондентку DW, що перебуває у залі абсолютно випадково і попросив не вказувати його імені. Вісім камер німецько-французького телеканалу Arte, який транслював захід в інтернеті, розмістилися по периметру зали.

Герта Мюллер: бути улюбленцем означає для Путіна вселяти страх

Тон усьому заходу задала письменниця Герта Мюллер, яка виступила першою. Лауреат Нобелівської премії з літератури, яка виросла в Румунії за часів режиму Чаушеску і була оголошена тамтешніми спецслужбами "іноземним агентом", виступила з п’ятихвилинною промовою, присвяченою імениннику Володимиру Путіну.

Усе, що нині відбувається в Росії, Мюллер вважає наслідком компенсаторної реакції "маленького кадебешника". Путіна вона охарактеризувала так: "Підступна суміш на користь культу особистості: то він холоднокровний командир, що віддає накази, то сповнений турботи, зі зморшками на чолі від співчуття маленькій людині, то вульгарна лайка з вкрапленнями табірного жаргону. Все це має забезпечити йому популярність. Однак це тип популярності, який я особисто зустрічала лише серед диктаторів. Бути улюбленцем означає для Путіна вселяти страх".

Після цього виступу політично активної поетеси численним музикантам довелося відстоювати право музики на самоцінність власного висловлювання. Очевидно було, що програму концерту складали за двома нерівноцінними принципами: в першу чергу за часовим (хто взагалі з професіоналів першої ліги міг знайти час у своєму календарі, розписаному на роки заздалегідь) і лише в другу чергу - за програмним. Обираючи твори для виконання музикантів, схоже, просто запитували, що умовно російське вони могли б зіграти.

За такого відбору програма не могла не вийти нерівною: так, досвідчений оркестр Гідона Кремера "Кремерата Балтика" виконав доволі доречну в даному контексті Симфонієтту №2 композитора Мойсея Вайнберга - друга Шостаковича та жертви сталінського режиму, а швейцарський флейтист Даніель Паю в супроводі грузинської піаністки Хатії Буніатишвілі - аранжування арії Ленського "Куда, куда вы удалились" для флейти та фортепіано. Утім, знайомі всім слова "Что день грядущий нам готовит?" могли б стати гаслом усього заходу.

Музика перемагає

Справжнім проривом можна вважати другу частину концерту: коли у виконанні аргентинки Марти Аргерих та росіянина Сергія Накарякова прозвучав концерт Дмитра Шостаковича для труби та фортепіано з оркестром, все якось стало на свої місця. Музика знову зайняла належне їй місце: не інструмента для ілюстрації чого-небудь чи відстоювання якихось ідей, а зони абсолютної свободи.

А коли в фіналі концерту диригент і піаніст Даніель Баренбойм зайняв місце поряд з Мартою Аргерих, щоб зіграти Шуберта в чотири руки, простір наповнився фізичним відчуттям гармонії та оптимізму.