Звільнення заручників на Донбасі - глухий кут переговорів

Останні переговори у Мінську знову не дали конкретних результатів у справі звільнення українських військових, які знаходяться у полоні проросійських сепаратистів на Донбасі. Українська сторона озвучила формулу "88 на 313", за якою готова міняти українських заручників, однак згоди від проросійських сепаратистів з "ЛНР-ДНР" на обмін вкотре так і не отримала.

 Розпач і зневіра

"Моє життя розділилося на "до" і "після". Він потрапив у полон у лютому 2015-го. Останній рік немає жодних змін: ні подзвонити, ні передати нічого не можу туди, хоча він просить якийсь теплий плед, бо думає, що знову доведеться там зимувати. І вже надії ніякої нема", - каже стримуючи сльози Наталя Герасименко, дружина військовослужбовця батальйону "Кривбас" Миколи Герасименка. Він був призваний до Збройних сил України влітку 2014 року, служив на Донбасі у складі 40-го окремого мотопіхотного батальйону "Кривбас", був там водієм. Під час "Дебальцевського котла" потрапив у полон. Уже два роки Миколу утримують проросійські бойовики у Макіївській колонії, що неподалік Донецька.

Його портрет на футболці, яку Наталя спеціально вдягла, аби прийти минулого тижня під Верховну Раду  у Києві. Там зібралися такі ж, як Наталя, родичі українських військових, які перебувають у полоні проросійських сепаратистів з "ЛНР-ДНР" на Донбасі. Заплакані мами, похмурі батьки, зневірені дружини, сестри заручників зібрались з різних регіонів у Києві, адже уже майже рік не мають жодних позитивних новин від переговірників, які їздять до Мінська домовлятися, зокрема, і про звільнення заручників. Тож родичі полонених вийшли на мітинг під українським парламентом, аби привернути увагу до своїх проблем. "Влада увесь час говорить про звільнення заручників, але якби ж після кожної його промови хоч по одному звільняли, то, напевне, вони б не сиділи там роками. Треба щось міняти. Люди не можуть чекати безкінечно. Вони втрачають віру", - обурюється Наталя Герасименко.

На "східному фронті" без змін

За ці три роки родичі полонених вже неодноразово були у Києві: пікетували посольство Росії в Україні, ходили до адміністрації президента, зустрічалися з послами та представниками міжнародних організацій. Всіх цих людей об'єднує єдине бажання - звільнити своїх рідних. Вони підтримують один одного, діляться між собою кожною новиною з Донбасу, яка може дати хоч якусь надію. "Я кидаю роботу і їду в Київ на всі акції. Їду не тільки заради мого сина, а за всіх. Бо навіть разом нас не чують, а хто ж почує поодинці?" - розмірковує Сергій Богдан, батько військовослужбовця Валентина Богдана з міста Золочів, що у Львівській області, який вже майже рік у полоні сепаратистів у Луганську.

Натомість представниця України в підгрупі з гуманітарних питань тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі (Україна - Організація з безпеки й співробітництва в Європі - Росія) Ірина Геращенко заперечує, що українська влада не чує рідних заручників. Усіх мам, батьків, дружин полонених, які прийшли під Верховну Раду, Геращенко знає поіменно, а історії синів та чоловіків - до деталей. Під вечір 21 вересня, після завершення пленарного засідання парламенту, вона йде до них на зустріч, розказати про останні переговори у Мінську, однак знову без хороших новин. "Нам вдалося схвалити список з наших 88 осіб. З них 69 знаходиться в Донецькій області, 19 - в Луганській. Ми пропонуємо їм 313. Це все, кого можемо віддати за нашим законодавством. Поки відповіді немає. Чекаємо на неї", -  повідомляє Ірина Геращенко рідним заручників. Вона знову переповідає їм, про що переговірна група говорила у Мінську, каже, що українська сторона продовжує розшукувати, де утримуються бойовиками всі 144 особи, які є у списку заручників, вкотре констатує, що "та сторона" вимагає видати  тих, кого Україна не може видати. Після почутого рідні заручників у ще більшому розпачі.

Пішли, аби повернутись

"Треба змінювати схему переговорів. Можливо, там потрібні не політики, а людина, яка має досвід звільнення заручників", - пропонує Наталя Герасименко. Вона у відчаї і вже не стримується. "Зараз там ведуть переговори дипломати, політики, які мають великі амбіції. Мені байдуже, як вони це робитимуть, але якщо взяли на себе відповідальність за країну та наших хлопців, я маю право прийти сюди і спитати: чому так довго? І коли це закінчиться?" -  каже жінка. Відповіді на свої запитання вона так і не почула.

Після зустрічі з Іриною Геращенко родичі заручників роз'їхалися по домівках, але обіцяли повернутися під Верховну Раду за два тижні, якщо до цього часу не буде звільнено бодай когось.