Зростання тарифів на комунальні послуги: економічна необхідність без ефективної соціальної концепції?
6 грудня 2006 р.
Ціни на житлово-комунальні послуги зростають по всій Україні. У вкрай скрутній ситуації опинилися передусім мешканці столиці. Тому депутати Київради від «Нашої України», БЮТ і Блоку КЛИЧКА мають намір на засіданні у четвер знову домогтися скасування рішення про підвищення цих тарифів більш, як утричі. Попередня спроба була невдалою. Ініційоване з цього питання засідання не відбулося через відсутність кворуму, натомість під стінами мерії оголосили безстрокову акцію протесту. Подібний хід подій характерний і для багатьох інших регіонів.
Хвиля протестів проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги прокотилася багатьма містами та селищами України. Однак, на думку політолога Андрія Єрмолаєва, в масштабну акцію громадянської непокори ці протести не виллються, оскільки нині в Україні немає політичної сили, яка змогла би перетворити ці стихійні протести на загальнонаціональну акцію. Крім того, як вважає Єрмолаєв, існують проблеми, які не вирішуються протестами :
«Це рівень рентабельності підприємств, особливо комунальних підприємств які опинилися в лещатах цін на енергоносії і, відповідно, вимушені лобіювати нові тарифи. Зменшення тарифів передбачає пошук джерел компенсацій, інакше буде хвиля банкрутств. А ці банкрутства можуть бути ще більшою ціною, аніж високі тарифи».
За даними соціологів, близько 83 відсотків населення України вважають, що не зможуть платити за житлово-комунальні послуги після підвищення – про це свідчать результати дослідження, проведеного центром ФОМ-Україна.» За даними компанії „Юкренiан соцiолоджи сервіс”, після підвищення тарифів, лише у Києві не збираються платити за житлово-комунальні послуги близько 26% мешканців, у той час, як нині не сплачують лише 4%. Допомогти соціально незахищеним верствам населення має на меті механізм субсидування. Нині субсидії отримує близько 520 тисяч сімей, після збільшення тарифів очікується, що по субсидії звернеться близько 1,6 мільйона родин. Влада запевняє, що на наступний рік в державному бюджеті передбачені відповідні кошти. Утім, на думку Єрмолаєва, лише збільшенням обсягу субсидій проблему не вирішити:
«Сама по собі соціальна компенсація не може бути виходом із ситуації. Це може бути терміновий такий захід, наприклад, на цей бюджетний рік. Але після підвищення тарифів і використання бюджетних коштів, для компенсацій необхідні більш серйозні структурні заходи, які б зменшували саму вартість послуг, оскільки сьогодні ми вимушені працювати з тарифами неконкурентного комунального господарства».
Член групи німецьких консультантів з економічних питань при українському уряді Фердінанд Павел вважає, що підняття цін на комунальні послуги в Україні є логічним наслідком довгої бездіяльності українського уряду:
„Це, звісно, „холодний душ” для споживачів, бо роками тарифи не змінювалися і зрештою вже не відповідали дійсності. З економічної точки зору, всі підвищення виправдані. І важливо, що вони відбуваються. Якщо ці ціни не будуть підніматися, то інфраструктура в комунальному секторі України буде дедалі погіршуватися”.
Однак попри те, що зростання цін на комунальні послуги виправдане з економічної точки зору, воно відбувається за умов, коли соціальна політика держави практично не готова до нього, веде далі Ферденанд Павел. „Держава тільки реагує на все, не маючи загальної концепції. Натомість постійно відбувається гра з інструментом субсидій”, каже експерт:
„Відповідальним за соціальну політику слід було б провести якомога точнішу оцінку рівня доходів населення. Саме на її основі слід розробляти, критерії, що встановлювали б, який максимальний відсоток від доходів може витрачатися на той чи інший вид комунальних платежів, і з якого моменту фінансову підтримку для сплати комунальних послуг мала б надавати держава”.
Крім того, веде далі німецький експерт, держава мала б попіклуватися про те, щоб шляхи до вирішення проблеми були прагматичними. Найбільш оптимальним рішенням у нинішній ситуації Фердінанд Павел вважає запровадження багатоступеневих тарифів, за якими споживання комунальних послуг до певного обсягу оплачувалося б за низькими цінами, а більші обсяги підпадали б під вищі тарифи. Фактично це означало б, що відпала б потреба у неефективних державних субсидіях. Натомість великі споживачі практично самі субсидіювали б тих, хто споживає менше. Це, звісно, не кінцевий варіант вирішення проблеми, але принаймні прагматичний початок.