Колір очей та інші таємниці еволюції

„Ми досліджуємо вплив різних пахучих речовин на окремі клітини, - пояснює Ганс Гат, психолог Рурського університету в Бохумі. – Це надзвичайно цікава тема, адже нюх – найдавніший з усіх інстинктів людини. Цей орган чуття потрібен передусім для того, щоб розпізнавати різні небезпеки: пожежу десь поблизу чи, наприклад, зіпсований продукт, з’ївши який можна отруїтися. Та цим функції нюху далеко не вичерпуються. Науково доведено, що запахи помітно впливають на наші емоції та на наші рішення, на загальне самопочуття й навіть на гормональний баланс організму.”

Але з усіх ссавців найчутливішим носом еволюція наділила зовсім не людину. Собаки, пацюки та миші мають близько тисячі видів нюхових рецепторів. У людини розумної їх лишилося всього 350 - майже на дві третини менше, ніж до відокремлення від тваринного світу. Таких самих втрат у процесі природного добору зазнали й наші найближчі родичі – людиноподібні мавпи.

Зате зір добрий

„Існує теорія, що на певному етапі еволюційний розвиток широконосих або американських мавп, і тих, що мешкали в Африці, пішов у зовсім різних напрямках. В африканських з’явився третій зоровий пігмент, тобто їхнє око почало сприймати червоний, синій та зелений кольори, - веде далі Ганс Гат. - Із сірого світ перетворився на той, яким його сьогодні бачимо й ми. Приматам стало значно легше орієнтуватися на верхівках дерев, вони швидше знаходили смачні й поживні стиглі плоди, бо їх стало помітно здалеку. Трикомпонентний зір дозволяв спокійно годуватися й без надчутливого носа.”

Фатальним було б, якби запах припинив відігравати вирішальну роль в іншому процесі – продовження роду. Науковці Рурського університету встановили, що саме „нюх”допомагає сперматозоїдам не заблукати в довгих маткових трубах у пошуках яйцеклітини. Ганс Гат: „У сперматозоїдах наявні майже 15 відсотків нюхових рецепторів. Якби їх раптом поменшало в чоловічих статевих клітинах, то не відбувався б процес запліднення, й людство просто вимерло б...”

Позитивна селекція

„Дивує все-таки, з якою швидкістю крокувала вперед еволюція впродовж останніх 20-40 тисяч років. Причина цього феномену остаточно невідома. Припускають, що поштовхом було завоювання гомінідами нових територій”, - розповідає Йоахим Бургер, антрополог університету в місті Майнці.

Наші пращури не засиділися в спекотній батьківщині й уже мільйони років тому почали заселяти інші континенти – Європу, Азію. Порівняно з Африкою клімат там був значно суворіший, власне зовсім непридатний для існування мавполюдей. Багато з них умирало так і не досягнувши статевої зрілості. „Зате ті, що спромоглися залишити нащадків, передавали їм з генами найцінніші з погляду еволюції властивості, - каже Йоахим Бюргер. - Небезпека обернулася, так би мовити, позитивною селекцією. У тому сенсі, що виживали лише особини, які майстерно пристосовувалися до суворих умов. Генотип поколінь змінювався надзвичайно швидко, а, отже, змінювалася й зовнішність прадавньої людини.”

Сила блакитного погляду

В екваторіальних широтах темна пігментація шкіри була життєво необхідна – як захист від ультрафіолетового проміння. На півночі людині навпаки стало бракувати сонця. В організмі утворювалося недостатньо вітаміну D, а без нього розвивався рахіт. За світлої шкіри деформація кісток траплялася значно рідше.

Але чомусь посвітлішали й очі. Які переваги давала така адаптація – поки що залишається однією з таємниць еволюції. Антрополог університету штату Вісконсин, професор Джон Гокс: „Мутація, внаслідок якої з’явилися блакитні очі, відбулася всього десять тисяч років тому. Сьогодні 90 відсотків мешканців півночі Європи - блакитноокі. За всіма законами природного добору, масштабні зміни генофонду неможливі в такий стислий термін. Містика полягає й у тому, що жодної практичної користі від цього Homo sapiens не мав...”

Пояснення може бути простіше, ніж видається, заперечують деякі фахівці. Люди з такими очима дуже приваблюють осіб протилежної статі, а також нерідко є лідерами по натурі. Так із перших сімох римських імператорів п’ятеро були блакитноокими. Хоч у Стародавньому Римі, втім, як і в сьогоднішній Італії, цей колір очей аж ніяк не можна назвати поширеним серед населення.

І невеличкий хвостик...

Те, що дає переваги в конкурентній боротьбі, рано чи пізно стане типовою ознакою, навчав автор теорії походження видів Чарльз Дарвін. З іншого боку, еволюція ігнорує властивості, що хоч і не сприяють, але принаймні не заважають виживанню. „За прикладами далеко ходити не треба”, - каже відомий американський антрополог Джон Гокс. - Узяти хоч би куприк. Ну, кому з нас потрібна ця рудиментарна частина скелету? Нікому. Тоді чому ж ми її маємо?.. Еволюційно коректним насправді було б таке запитання: а хто помер від того, що в нього є куприк? Ніхто. З цієї причини людині певне назавжди доведеться змиритися з наявністю залишку хвостових хребців.”

Еволюція відпочиває. Як довго?

Представників людства сьогодні налічується понад шість мільярдів. Іще ніколи в історії популяція Homo sapiens не була такою великою. І збільшуватиметься вона, якщо вірити демографічним прогнозам, стрімкими темпами. Не в останню чергу завдяки досягненням медицини.

У минулі віки епідемії інфекційних хвороб викошували цілі покоління. „Середня тривалість життя взагалі була незрівнянно меншою, – зауважує провідний фахівець із генетики, професор Університетського коледжу Лондона Стів Джонс. - На перших лекціях я часто звертаюся до студентів: подивіться на своїх сусідів зліва та справа. Двоє з них помруть від хвороб, закладених у генах: від раку, інфаркту або від діабету. Але не засмучуйтесь! Якби заняття в цій аудиторії відбувалися за часів Шекспіра, в шістнадцятому столітті, то ви, напевне, вже лежали б на кладовищі... За останні 300-400 років інтенсивність природної селекції в людському суспільстві зменшилася майже на 80 відсотків. Описані Дарвіном механізми добору сьогодні практично не функціонують.”

Однак, додає Стів Джонс, еволюція ще може набрати таких обертів, що людству не позаздриш. З огляду на потепління клімату, й передусім на неконтрольоване поширення СНІДу: „Ми не спроможні зазирнути в майбутнє, але наявні тенденції насторожують. У цілій Європі мізерно мала кількість людей є носіями гену, який захищає від вірусу імунодефіциту. Що це означає для природної селекції, запитаєте ви. Я вам відповім: може настати пекло...”

Автор: Ганна Філіпп/DLF

Редактор: Христина Ніколайчук