Я теж змінила статус на своїй сторінці Facebook. Там зараз стоїть #MeToo. Так само, як і у деяких моїх подруг і тисяч жінок з усього світу. Це знак солідарності з усіма, хто протягом минулих тижнів публічно заявив про сексуальні домагання з боку відомого голлівудського продюсера Харві Вайнштейна. З усіма, на кого він тиснув, кого зґвалтував. Піти на цю сміливість мають усі, хто до цього ніколи не говорив про пережите, - без страху перед наслідками.
Якщо кожна жінка, яка пережила сексуальні домагання, зробить публікацію з хештегом #MeToo, стануть зрозумілими масштаби сексуального насилля. У цьому сенсі кампанія у соціальних мережах є успішною. Згідно зі статистикою кожна третя жінка у Німеччині зазнавала сексуального або фізичного насильства. З огляду на публікації у Facebook та Twitter в останні дні можна дійти очевидного висновку: практично кожна жінка бодай раз ставала об'єктом сексуальних домагань, можливо "тільки" вербального характеру.
Хто чіплявся, погрожував, ґвалтував?
Однак, все ж таки, маю упередження щодо цієї кампанії. Тому що вона нічого не змінить. Допоки ми, жінки (наразі тільки невелика кількість чоловіків взяли участь у цьому флешмобі), не наберемося сміливості бути конкретними, кривдники зможуть залишатися непокараними. #MeToo може багато чого означати: від вербального сексуального домагання до зґвалтування. Від непристойного залицяння у метро до сексуального шантажу начальника. Але #MeToo не називає жодних імен. Хто ж чіплявся, погрожував, ґвалтував?
Кілька років тому я прогулювалася з колегою старим містом Єрусалима, коли підліток років 12-13, запропонував нам показати найкоротший шлях до відомої вулиці Віа Долороза. Ми погодились. Дорогою жартували та тішились з того, як добре він володіє англійською. До того моменту, як я помітила, що ми йдемо у неправильному напрямку! Коли я вказала йому на це, він притис мене до найближчої стіни та грубо схопив поміж ніг. Все відбулося так швидко, що єдина реакція, на яку я була здатна, це вилити йому в обличчя води з пляшки, яку я тримала у руках. Хлопець утік, а в кінці порожнього провулку ми побачили трьох юнаків - очевидно, то й був той самий "найкоротший шлях". Ми теж втекли.
Мені пощастило. Мене не зґвалтували. І я відтоді ніколи не зазнавала сексуального шантажу через домагання. Але: до сьогодні я уникаю провулків старого міста Єрусалима, бо відчуваю себе там дискофортно. Вони нагадують мені про гнів, який я відчула тоді. Гнів на нападника та на себе. Через те, що я була такою дурною і погодилась слідувати за ним. До сьогодні я розповідала про це тільки кільком людям.
Розповідайте свої історії - у деталях!
Я можу собі уявити, що відчувають жінки, які після домагань, мають переживати ще й про свою кар'єру. Переживати за все, чого вони досягли. У багатьох частинах цього світу - також за втрату соціального статусу та "сімейної честі". Зрозуміло, що вони надають перевагу мовчанню.
Коли вони зараз публікують хештег #MeToo, це може бути першим кроком до публічності. І чим більша кількість жінок детально заявить, що з ними трапилось, тим легше буде позбутися сорому. Це не ваша провина, любі жінки, це провина нападника! Таким чином, розповідайте свої історії: у Twitter, у Facebook та в поліції. Розповідайте детально, що з вами трапилось. І, коли ви знаєте ім'я нападника, назвіть його! Тільки тоді щось зміниться.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.