З ним я виріс. Він пролягав лише в кількасот метрах від мого дитячого майданчика: Берлінський мур. Підлітком - на той час ми вже переїхали - я часто дивився з кухонного вікна туди, за стіну, в напрямку Східного Берліна. Я хоч і був замурований цією стіною, але відчував себе, попри цей факт, вільним. І це не було якоюсь фантазією, адже я справді міг вільно подорожувати. Я міг поїхати навіть до НДР, де жили мої земляки, котрим, за винятком лише пенсіонерів, не дозволяли їздити до нас.
Коли 13 серпня 1961 року почали зводити цю жахливу споруду, мене ще не було. Народився я роком пізніше. Мур - старший за мене, але я його пережив. Нині я вже вдвічі довше живу, ніж простояв цей "антифашистський захисний вал", як можновладці в НДР називали свій ворожий для людини, смертоносний об'єкт, який врешті-решт повалили мужні люди зі Східної Німеччини. Це сталося після жахливо довгих 28 років, двох місяців та 27 днів. Стільки простояла ця стіна. І от 5 лютого минуло стільки ж часу від того моменту, як вона припинила своє існування й перетворилась на історію.
Відчуття бути громадянином другого класу
Отже, стіни більше немає за винятком кількох врятованих її залишків. Їх потрібно було зберегти, аби наші нащадки мали принаймні уяву про те, які наслідки можуть мати такі стіни. І ці наслідки ще довго нагадують про себе. Так і в цьому випадку: те, що колись роз'єднувало, присутнє й досі. Це відчуваєш, коли розмовляєш з колишніми ендеерівськими громадянами про їхнє життя в об'єднаній Німеччині, коли вони скаржаться на нижчі розміри пенсій, ніж на заході країни - і при цьому абсолютно мають рацію. Те, що пенсії досі - через майже 28 років після об'єднання - так і не зрівняли, є просто ганьбою.
Мене не дивує, що дуже багато східних німців, як і раніше, відчувають себе громадянами другого класу. Я ніколи не міг зрозуміти, чому майже всю ендеерівську еліту потрібно було замінити фахівцями із Західної Німеччини. Звичайно, це був абсолютно необхідний крок, коли йшлося про функціонерів, котрі мали за плечима політично-ідеологічне минуле. Але абсолютна заміна керівних працівників на підприємствах, в університетах, в науці та культурі… Як на мене, це вже було занадто. Східні німці й 2018 року занадто мало представлені в усіх сферах суспільного життя.
Те, що Меркель очолила уряд, не виправило ситуацію
Чи повинно мене тішити те, що впродовж от уже 13 років моєю федеральною канцлеркою є Анґела Меркель (Angela Merkel), яка хоч і народилась у Гамбурзі, але виросла в НДР? На мою думку, ми були б більш успішними у питанні внутрішнього об'єднання, якби на високих та найвищих посадах було більше людей на кшталт Меркель. Саме тому мені було дуже прикро, що 2017 року Йоахім Ґаук (Joachim Gauck) (який походить з НДР - Ред.) не став змагатись за другий термін на посаді федерального президента Німеччини.
На іншому політичному полі я вже давно не розумію, що відбувається: маю на увазі свідому ізоляцію Лівої партії. Представники християнських партій, які перебувають при владі, й надалі відмовляються у Бундестазі робити спільні з Лівою партією законодавчі подання. Востаннє це сталося під час дебатів про антисемітизм, які відбулись у січні. Щодо цієї теми всі фракції за винятком правопопулістської "Альтернативи для Німеччини" дотримуються спільної думки: з антисемітизмом необхідно безкомпромісно боротись. Попри це, християнські партії так і не захотіли запросити Ліву партію, щоб спільно ухвалити рішення. Щонайпізніше тут мені б хотілося, аби канцлерка та голова Християнсько-демократичного союзу Анґела Меркель сказала своє вагоме слово!
Інтегруючу роль лівих замало цінують
Але серед німецьких консерваторів є такі, хто може й оцінити значення Лівої партії. Побачити це мені вдалося під час прийому з нагоди 70-річчя Ґреґора Ґізі (Gregor Gysi). Голова парламенту - християнський демократ - Вольфґанґ Шойбле (Wolfgang Schäuble) наголосив на тій ролі ювіляра, яка є важливою для інтеграції. Ґізі народився в Східному Берліні й виріс у комуністичній родині. Відчувалось, що Шойбле говорить про Ґізі, якого критикують через його контакти зі "штазі" (спецслужбою НДР - Ред.), чесно і від щирого серця. Шойбле вдалось наповнити життям слово "християнський", яке є частиною назви партії Християнсько-демократичний союз. Мені хотілося б, щоб таке траплялось частіше й передусім відкрито!
Я дотримуюсь такої точки зору: якщо хтось і сьогодні відхиляє загалом весь політичний табір через його історичне коріння, тому бракує демократичної зрілості. Таким чином зміцнюють ментальні стіни в країні, де 28 років, два місяці та 27 днів тому впала стіна з бетону. Стіна вже давно не існує фізично, але необхідно нарешті повалити й рештки стіни, котрі лишились у головах. Як це робиться, нам демонструє молодь: схід та захід для них є виключно географічними орієнтирами.
На щастя, молодь дивиться на світ інакше
Нещодавно ми в родині вперше святкували німецько-німецьке весілля, як би сказали раніше. Обидва народились незадовго до падіння Берлінського муру. Він родом із західнонімецької федеральної землі Баден-Вюртемберг, вона - із Саксонії, що на сході країни. Нині вони живуть у Лейпцигу, геройському місті, чиї жителі 1989 року щотижня по понеділках виходили на демонстрації протесту і таким чином зробили важливий внесок до успіху мирної революції в НДР.
Подібні історії серед представників молодого покоління моєї родини, до якого належать і мої діти, є - на щастя - звичним явищем. Багато кому серед старших є чому в них повчитись, навіть якщо - зі зрозумілих причин - це дається не легко. А відповідальним у політиці я бажаю, щоб останні учасники "холодної війни" також нарешті розгледіли ознаки часу. Тоді б змогли впасти й останні стіни.
Цей коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.