Володимир Путін фактично наказав двом росіянам, яких британська поліція підозрює в застосуванні в Солсбері отрути "Новачок", з'явитися на публіці. Вони дисципліновано знайшли телефон головної редакторки телеканалу RT Маргарити Симоньян і дали їй інтерв'ю, усіма силами намагаючись виглядати як повна протилежність суспільним уявленням про Джеймса Бонда чи Штірліца. Кого вони намагалися переконати чи обдурити?
123 метри ганьби в Солсбері
Виготовлена за тиждень російською владою фантастична історія про двох фахівців "із фітнес-харчування", які прилетіли на пару днів до Лондона, а звідти двічі їздили до Солсберіподивитися на знаменитий собор, не витримує жодної критики. Сумніви викликає все, починаючи з неповної схожості показаних "оригіналів" з фотографіями, які раніше опублікувала британська поліція.
Пара сучасних сорокарічних бізнесменів, виявляється, не вміє користуватись інтернетом. Щоб дізнатись розклад потягів, вони їдуть на вокзал. Функції прогнозу погоди в них, вочевидь, в телефоні немає: сніг, дощ виявляються для них несподіванкою. Це навіть не покоління Nokia 3310. Це - справжні "теплі лампові" хлопці з радянського минулого, раптово перенесені невідомою силою до нинішнього Лондона, потім (двічі) до Солсбері, нарешті , прямо в студію RT, щоб підтвердити здогадки представника МЗС Росії Марії Захарової про фото, які нібито підроблені британськими спецслужбами.
Як ці люди, за такої антипатії до інтернету, змогли знайти мобільний Маргарити Симоньян та навіть самостійно подзвонити на нього - це загадка. Хіба що в реальності обидва були її сусідами по під'їзду. Коли один з них плутано переказує з "Вікіпедії" опис знаменитого "Солсберецького собору", виникає відчуття , що вся ця історія - 123 метри ганебного стовпа брехні, до якого влада прив'язує Росію своєю політикою. Сенс цієї зліпленої буквально на колінах історії може бути тільки один - сподобатись тим, хто і так завжди вірить Кремлю, або, як мінімум, не довіряє "ліберальним ЗМІ" та Заходу.
Справжня брехня про отруєння Скрипалів може бути абсурдною
Якщо казка, яку розповіли в RT, настільки непереконлива, то, можливо, мають рацію британські спецслужби і жодних Боширова та Петрова на цьому світі не було і немає, а документи, за якими це двійко в'їжджало до Британії, були фальшивими? Ми можемо це перевірити, тільки якщо російська влада добровільно відкриє всі можливі архіви для британських експертів, або, наприклад, для журналістів, які проводять розслідування.
Головне, що зрозуміло: метою цього любительського театрального інсценування не було переконати керівництво Великобританії або, наприклад, конгресменів США в непричетності Петрова та Боширова до отруєння Скрипалів у Солсбері. Кого ж тоді й у чому намагалась запевнити російська влада, відправляючи пару бізнесменів у гості до Марини Симоньян?
Швидше за все, ця вистава для внутрішнього користування. Внутрішнього в тому плані, що призначена вона для тих, хто ще раніше зробив висновок, що британський прем'єр Тереза Мей бреше, а Марія Захарова завжди говорить тільки правду. Ці люди, як і велика кількість росіян, як правило, мають конспірологічну свідомість. Їм потрібні не раціональні аргументи, а окремі деталі, з яких вони самі сформують потрібний образ і зроблять "правильні висновки".
Конфлікт із Заходом, як мета
У цьому випадку необхідно довести, що такі "серйозні" організації, як російські спецслужби, просто не можуть подібним чином зганьбитися. З цієї точки зору запропоновані нам постаті Петрова і Боширова практично ідеальні. Під час інтерв'ю вони поводяться, як справжні недотепи - недалекі, боягузливі та нетямущі.
Тут усі протиріччя починають працювати на кремлівську версію. Випадково потрапили в снігопад; соромляться парфумів; можливо, як натякають, вони є гей-парою; бояться погроз екс-депутата Дмитра Гудкова, який призначив нагороду за інформацію про них. Ви бачили таких чекістів, а тим більше геерушників?
Появу Боширова і Петрова, безумовно, можна назвати офіційною реакцією Кремля на заяву британського уряду. І це означає, що Москві наплювати, повірять їй на Заході чи ні. Кремль з готовністю йде на поглиблення конфлікту. І хихоче в обличчя обвинувачам, пропонуючи серйозно обговорювати телевізійне інсценування. Це, напевне, головний висновок з розповіді про чарівну подорож Боширова і Петрова до Солсбері та назад.
Автор: Іван Преображенський - кандидат політичних наук, експерт з Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ. Автор щотижневої колонки на DW.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.