Терористичний напад на відомий нічний клуб Reina в Стамбулі визрівав задовго до того, як представники прозахідних і, тим самим, сучасних прошарків турецького суспільства почали відраховувати останні секунди старого року. Різні шарлатани зі званнями "імам" чи "ходжа" в соціальних мережах останніми тижнями аж надто сильно ганили святкування Нового року. При цьому вони не гребували називати прихильників західного способу життя "невірними" та тим самим оголошувати їх мішенню ймовірних актів насильства. Навіть Управління у справах релігії Туреччини, цей найвищий релігійний орган світської республіки, у п'ятничній молитві, яку роздавали в мечетях, висловився проти святкування Нового року, яке, мовляв, є непоєднуваним з ісламською культурою.
Терор триватиме
А тому питання звучало не "чи", а "де" озброєні радикальні ісламістські терористи здійснять напад. Тому поліція у Стамбулі вивела на вулиці 17500 правоохоронців, щоб запобігти бійні. Але саме перед клубом "Reina" перебував лише один поліцейський, якого зловмисник застрелив перед тим, як потім без розбору вбити чи поранити десятки людей. Конспірологічних версій не бракує. Однак фактом є те, що Туреччина стоїть перед найважчою політичною кризою, навіть перед найбільшим хаосом з часу заснування в 1923 році.
Засліплений своєю метою перетворити Туреччину на президентську республіку та стати єдиним правителем над країною та народом, Ердоган робить прорахунки, які ведуть до самознищення. Часи, коли на Ердогана як реформатора захоплено дивилися в ЄС та Німеччині, давно минули. Замість того, щоб вести в ЄС політично та економічно здорову Туреччину, яка культурно орієнтувалася б на сучасні цінності, він необоротно розтринькав довіру до своєї особи. Замість того, щоб зміцнювати попередній курс на примирення з курдами, він прийняв рішення на користь прямої конфронтації. З часу, відколи Ердоган фактично спричинив анулювання результатів парламентських виборів 7 червня 2015 року, від терактів у Туреччині загинули близько півтора тисячі людей, сотні були поранені. І те, що вбивствам кінця-краю не видно, доводить останній акт насильства на берегах Босфору. При реалістичній оцінці ситуації варто побоюватися скоєння ще багатьох терактів. Наслідки для економіки, міцності національної валюти ліри та для туризму уже зараз відчутні та болісні.
Сирія як виклик
Зміна курсу для Ердогана є неможливою. Він повинен тепер до переможного кінця вести в Сирії на боці Росії війну проти "Ісламської держави". Проти організації, до якої Ердоган та його соратники поставилися спочатку дуже м'яко, а тепер не можуть позбутися її привидів. Турецька армія одночасно бореться й проти сирійських курдів, аби ті не змогли здобути контроль над суцільною територією уздовж турецького кордону. Всередині країни триває боротьба проти визнаного терористичною організацією руху колишнього соратника Ердогана, проповідника Фетхуллаха Гюлена. Понад 100 тисяч держслужбовців було звільнено, 40 тисяч затримано, оскільки вони нібито були чи є членами руху Гюлена. Однак переконливих доказів цього поки що немає.
Якщо Ердоган прагне повернути хоч якусь довіру до себе всередині країни та за кордоном, він повинен змінити свою поведінку. Під цим мається на увазі, для прикладу, що після такого теракту, як у клубі "Reina" в новорічну ніч, він має не лише відбутися письмовою заявою, а й продемонструвати особисту зацікавленість в розшуку злочинця чи злочинців. Під цим мається на увазі, що він не лише негайно дистанціюється від погроз на адресу тих, хто віддає перевагу європейським цінностям та іншому способу життя. Значно важливіше, щоб він спонукав підпорядковані йому органи юстиції та поліцію дієво перешкоджати публічним погрозам на адресу людей та інституцій. Під цим також мається на увазі, що він не звинувачуватиме за кожної можливості ЄС та передусім Німеччину в тому, що ті нібито підтримують терористів та їхні організації і надають їм притулок.
Торжество свавілля
У Німеччині принципи правової держави означають, що органи юстиції та правоохоронні відомства зобов'язані незаперечно довести обвинуваченим особам їхню провину перед тим, як їх можна буде судити. У Туреччині ж як і раніше діє правило, що навіть мислення всупереч державному керівництву є правопорушенням, що тягне за собою затримання та попереднє ув'язнення. Щоб знову вийти на волю, особа сама повинна довести свою невинуватість. А тому понад 170 журналістів, письменників і науковців сидять за ґратами і змушені в умовах надзвичайного стану витримувати допити до п'яти днів, перш ніж їм дозволяють зв'язатися з адвокатом. У такий спосіб Туреччина навряд чи зможе подолати виклики 21-го століття.