1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Загравання з Трампом не обіцяє Києву нічого хорошого

Український журналіст Сергій Руденко
Сергій Руденко
23 вересня 2019 р.

Президенту Зеленському треба вже, нарешті, припинити грати роль кіношного Голобородька. Спроби сподобатися особисто Трампу в результаті багато коштуватимуть Україні, вважає Сергій Руденко.

https://p.dw.com/p/3Q79L
Дональд Трамп і Володимир Зеленський
Президента США й України Дональд Трамп (л.) і Володимир Зеленський

У США президента Трампа підозрюють у тиску на українського колегу Зеленського в зв'язку з розслідуванням стосовно Хантера Байдена, сина колишнього віцепрезидента Джо Байдена. Стенограма розмови, яку вимагають опублікувати в Вашингтоні, може поставити в незручне становище лідерів обох країн. Особливо на тлі президентських виборів в США, які мають відбутися восени 2020 року і в яких Байден-старший збирається брати участь.

Вся ця історія виглядає символічно, враховуючи той факт, що під час попередньої президентської кампанії в США розслідування НАБУ щодо Пола Манафорта, тодішнього керівника виборчого штабу кандидата-республіканця Трампа, змусили Манафорта піти у відставку.

Україною по Байдену?

20 вересня The Washington Post, посилаючись на свої джерела, повідомила про співробітника американської розвідки, який, як йшлось в публікації, подав офіційну скаргу своєму керівництву в зв'язку зі змістом телефонної розмови Трампа з неназваним іноземним лідером. Трохи згодом з'ясувалося, що цей лідер - Володимир Зеленський. Американська преса стверджує: президент США вимагав від українського колеги прискорити розслідування щодо Байдена-молодшого, який входив до ради директорів української газодобувної компанії Burisma.

Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач
Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач

Власником цієї компанії був Микола Злочевський, міністр екології в період президентства Віктора Януковича. Ексміністра генеральна прокуратура України звинувачувала в незаконному збагаченні. Щоправда, трохи згодом всі справи щодо Burisma були закриті, компанія погасила податкові борги, генпрокурор Віктор Шокін був відправлений у відставку (як стверджує адвокат Трампа Рудольф Джуліані - через розслідування справ Burisma), а ось історія з Байденом-молодшим залишилася.

І, схоже, її намагаються реанімувати перед президентськими виборами в США, де, як очікується, Джо Байден стане головним конкурентом Дональда Трампа. Україні ж в цій історії, ймовірно, відводиться роль постачальника компромату на колишнього віцепрезидента США. У разі публікації розшифровки телефонної розмови Трампа і Зеленського питання можуть виникнути не стільки до господаря Білого дому, а також і до президента України. Напевно, Трамп вів бесіду з позиції сили. Що він обіцяв Зеленському за прискорення розслідування проти Байдена-молодшого, ми рано чи пізно дізнаємося. Як і те, як поводився під час розмови український лідер.

Чи справді він був і залишається гарантом дотримання законності в своїй країні? Чи сказав він Трампу, що в Україні правоохоронні органи незалежні в своїх діях? Чи наполягав він на розслідуванні згідно з законом? Отримати відповіді на ці питання для українців так само важливо, як і для американців на питання, чи тиснув президент США на Зеленського, чи ні щодо справи Байдена-молодшого.

Між Клінтон і Трампом

Історія з сином Джо Байдена нагадала історію Пола Манафорта. Три роки тому, в розпал президентської кампанії в США, в Україні були опубліковані фрагменти з так званої "амбарної книги" Партії регіонів. У ній тодішній керівник виборчого штабу Трампа згадувався серед одержувачів готівки від соратників Віктора Януковича. В результаті Манафорт пішов у відставку, згодом за іншими звинуваченнями був засуджений в США на 7,5 року позбавлення волі, а сам Трамп сприйняв ту публікацію як гру Києва проти нього.

Тоді, на президентських виборах в США в 2016 році, влада в Києві особливо й не приховувала, що робить ставку на кандидатку від Демпартії Гілларі Клінтон. Українські міністри відкрито глузували в соцмережах над Трампом, президент Порошенко робив реверанси у бік Клінтон, а НАБУ, що за законом має перебувати поза політикою, розслідувало справу Манафорта (в результаті завершило нічим). Але офіційний Київ прорахувався. Клінтон вибори програла. І тодішній українській владі довелося докласти чимало зусиль для того, щоб згладити гострі кути у відносинах з новим господарем Білого дому.

Тепер Україна, як і три роки тому, намагається зробити свою ставку у великій політичній грі в США. Але зараз, після можливої розмови з Зеленським, чинного американського президента вже звинувачують, як висловився Джо Байден, в надмірному зловживанні владою. І зловживати нею Трампу, схоже, допомагає Зеленський. Або не допомагає? Мабуть, з огляду на можливості обох країн, це питання риторичне.

Чому мовчить Зеленський?

Після публікації в The Washington Post Дональд Трамп категорично спростував факт тиску на президента України. А Володимир Зеленський і далі відмовчується. Замість нього коментарі дає міністр закордонних справ Вадим Пристайко, який, звичайно ж, заперечує фaкт тиску на президента України. Він сам, як очікується, має зустрітися з Трампом в період з 23 по 26 вересня під час сесії Генасамблеї ООН.

Чому ж мовчить Зеленський? Якщо Трамп на нього не тиснув, чому про це не сказати публічно? Відсутність реакції президента України можна пояснити тільки одним - "друг Дональд" справді просив його про розслідування щодо Байдена-молодшого, і тепер Володимир Олександрович може потрапити в незручне становище, якщо запис розмови все ж буде опублікований.

Причетність України вчергове до скандалу, пов'язаного з президентською кампанією в США, навряд чи зміцнить позиції Києва в Вашингтоні. Виконання приватних прохань господаря Білого дому може зіпсувати українсько-американські відносини. І це повинен зрозуміти президент Зеленський. Йому треба, нарешті, вже припинити грати роль кіношного Голобородька. Тому що спроби сподобатися особисто Трампу в результаті будуть дуже дорого коштувати всій Україні.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.