Злочинців слід карати позбавленням уваги
Хоч мотиви злочинців у Вюрцбурзі, Мюнхені, Ройтлінгені та Ансбаху в деталях можуть бути і відмінними, однак їх усіх об'єднує одне: усімбув притаманний надмірний нарцисизм. Самих себе і свій погляд на світ вони розглядали як мірило всіх речей. Вони вірили у власний надмірний егоцентризм, що нібито давало їм право розпоряджатися життями і смертями інших.
Закінчується все це врешті-решт проявом насильства. У кращому випадку насильство спрямовується проти самого себе, у найгіршому - у жорстокому насильстві над іншими, які, крім того, найчастіше жодного стосунку до злочинця не мають, а просто мали нещастя опинитися не в той час і не в тому місці. Такий злочин, залежно від супутніх обставин, називають "розширеним самогубством", "амоком" - стихійним проявом насильства психічно неврівноваженою особою або, якщо були зроблені якісь політичні заяви чи злочинці залишали зізнання, в яких іменували себе "джихадистами", - навіть "терористичним нападом". Це, однак, як влучно зауважив міністр внутрішніх справ Німеччини Томас де Мезьєр, не становить жодної різниці для того, хто стоїть біля могили чи лікарняного ліжка близької людини.
ЗМІ роблять "безсмертними"
Для ЗМІ це також не має становити жодної різниці. Тому що всі ці злочини мають ще одну спільність - вони мотивують послідовників! У разі збоченого терору з боку "Ісламської держави" вони навіть явно мотивують послідовників. Хворобливі душі, які хочуть вчинити те ж саме, що й ті, кого вони вшановують як великих взірців: ставати героями заголовків, відомими і, завдяки звірському злочину, фактично "безсмертними".
Однак саме цієї послуги їм не повинні робити ані ЗМІ, ані аудиторія. Тому виникає самокритичне запитання: чому ми робимо це знову й знову? Чому ми називаємо їхні імена? Чому показуємо їхні фотографії? Фотографії, які стануть іконами для вже наступного покоління душевно неврівноважених божевільних. Тому що публіка хоче бачити ці фотографії, відповідають представники ЗМІ. Справді? А чи не занадто дешева це відмовка? Чи може аудиторія взагалі не знає, до чого призводить цей вуаєризм. Тоді, очевидно, слід спробувати пояснити їй це.
Особливо болючим виявляється погляд на власну журналістську роботу з огляду на минулу п'ятницю: це була п'ята річниця жахливого масового вбивства на норвезькому острові Утоя. Правоекстремістський псих тоді самостійно застрелив 69 молодих людей. У багатьох ЗМІ - у тому числі на Deutsche Welle- про жахливий злочин було повідомлено із зазначенням імені злочинця уже в заголовку. Насправді це просто ляпас в обличчя його жертвам: убивця залишається у пам'яті і відомий кожному - убиті ж ним навпаки опиняються в забутті.
І потім вечір жаху в Мюнхені:вибір дати для злочину не був випадковим, він був скоєний у річницю трагедії в Утої, заявили в суботу в поліції. З огляду на цю інформацію журналісти насправді мали б здригнутися.
Журналісти нездібні до навчання
Однак уже днем пізніше було ясно: ні, ця галузь нездібна до навчання. Серед іншого з титульної сторінки найтиражованішого німецького тижневика на нас дивився бандит з Мюнхена. Зрозуміло, що багато інших ЗМІ невдовзі послідували цьому прикладу. Деякі - як Deutsche Welle - опублікували розмите в районі обличчя фото. При цьому інформаційна цінність розмитого портетного фото залишається цілком незрозумілою. Ім'я молодого вбивці також уже давно відоме світу. У Німеччині, яка так пишається своїми стандартами захисту особистих даних, називають лише ім'я і першу літеру прізвища. Так, ніби ми перейшли на ти з тими, хто скоїв жахіття.
Гарантовано, що невдовзі ми побачимо й фото нападника з ножем у Ройтлінгені й нападника з вибухівкою в рюкзаку в Ансбаху - їхні імена кожен може вже зараз знайти в інтернеті. Але чому їх має хотітися знати? Алі чи Юсуф? Девід чи Кевін? Яку роль це відіграє?
У минулі часи мертвого вбивцю хоронили безіменним, інших злочинців залишали самих животіти в глибоких підземеллях і про них просто забували. Безперечно, із сьогоднішньої точки зору це було надто негуманно. Але робити вбивць зірками ЗМІ і таким чином давати їхнім послідовникам додатковий стимул - це не менш негуманно. Тому що послідовники також убиватимуть невинних людей, які просто опинилися не в тому місці й не в той час. То ж, покараймо цих убивць дуже просто - позбавленням їх уваги. Це єдине, що може подіяти на того, кому притаманний надмірний нарцисизм!