1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Кому служать церква і патріархи?

Журналіст української редакції DW Євген Тейзе
Євген Тейзе
15 січня 2019 р.

У церковній суперечці з Києвом Москва нагнітає розкол світового православ'я. Церковну тему використовує і український президент. Про вірян йдеться в останню чергу, вважає Євген Тейзе.

https://p.dw.com/p/3BafH
Ukraine Kiew Proklamation der unabhängigen orthodoxen Kirche
Фото: picture-alliance/AP Photo/E. Lukatsky

Відколи Вселенський патріарх Варфоломій 6 січня вручив томос про автокефалію голові нової Православної церкви України (ПЦУ) митрополитові Епіфанію, тривають палкі дискусії щодо цього сміливого з точки зору церковних канонів кроку. В Україні прибічники церковної незалежності перевершують один одного у зловтісі. Вони радіють поразці російського патріарха Кирила, у якого остаточно вислизає з рук контроль над Україною. У Москві, своєю чергою, попи нагнітають розкол у світовому православ’ї, розірвавши євхаристичне спілкування з Константинопольським патріархатом. Політичні оглядачі вправляються у геополітиці і теоріях змови, аж до того, що деякі з них вказують на уявну роль у цьому питанні американських спецслужб.

У цій запеклій суперечці залишається замало місця для одного аспекту: для людей та їхньої віри. Мільйони українських православних християн відчувають велику радість і полегшення. Це передовсім віряни двох церков, які чверть століття тому відокремилися від вірної Москві Української православної церкви і тепер стали основою для нової об'єднаної церкви. Вони переконані, що разом з державною незалежністю має стати незалежною і їхня православна церква. Однак Москва більш як на автономію йти не готова.

Ізоляція як покарання

"Відступники" були покарані ізоляцією від світового православ'я. Роками їх цькували як "розкольників", їхнє хрещення не визнавалося, вони не мали - якими би твердими вони не були у своїй християнській вірі - з точки зору канонічних православних церков шансу на спасіння. Їхнє причастя, мовляв, було не таїнством, а вживанням хліба й вина на "нелегітимному зібранні".

Мені як лютеранину все це могло би бути байдуже. У моєму християнському уявленні про світ не грають ролі ні Папа, ні Патріарх. Мені однаково також, чи визнають інші моє хрещення, моє причастя. Адже це МОЯ віра. Тим не менш, я дуже добре розумію переживання цих "відштовхнутих" людей. Мені зрозуміло, чим відрізняється світобачення моїх православних братів і сестер. Для них, крім Біблії, має значення і щось інше: легітимація їхніх священиків, яка сягає аж до Апостолів.

Саме тому я радію разом з православними України, які знову мають відчуття, що вони  "легальні" християни. Патріарх Варфоломій заслуговує на велику повагу за те, що він не відвернувся від цієї церковної драми. Відлучення мільйонів вірян однієї країни з православної родини було нестерпним і безперспективним. Вселенський патріарх зрозумів це щонайпізніше 2008 року. Вже тоді він вів інтенсивні перемовини з представниками всіх трьох православних гілок в Україні. Їхнє єднання, а тим самим і проголошення незалежності Православної церкви України тоді, утім, не відбулося - не лише через опір Москви, але і через владні амбіції окремих українських церковних ієрархів.

Редактор Української редакції DW Євген Тейзе
Редактор Української редакції DW Євген Тейзе

Критики Варфоломія ігнорують реалії: щонайпізніше з моменту війни на Донбасі та анексії Криму Росією об'єднання православної церкви в Україні під контролем Москви стало остаточно неможливим. Чому українці мали залишатися вірними церкві, яка нерідко відмовляла у відспівуванні загиблих у війні на сході України солдатів? Церкві, священики якої своїми проповідями підливали олії у вогонь конфлікту на Донбасі і вітали анексію Криму Росією? Більшість українців, як свідчать опитування, більше не хоче бути частиною контрольованої Москвою імперії: ані політичної, ані церковної. 

Політичні ризики для нової церкви

У патріотичному піднесенні, утім, українці також ризикують вдатися до таких само зверхніх і політизованих дій, як і російська сторона. Вони аплодують, коли їхні політики вправляються у дешевому популізмі і грубо втручаються у церковні справи. Зокрема, законом в Україні в такий спосіб змушують Українську православну церкву Московського патріархату назватися російською.

Предстоятель нової церкви митрополит Епіфаній дає втягувати себе у передвиборчу кампанію Петра Порошенка: разом з президентом і томосом він всміхається українцям з величезних рекламних щитів. Ієрархи, які перейшли до нової церкви з Московського патріархату, отримують від глави держави ордени за свій патріотизм. Це небезпечна гра, яка свідчить, як і з українського боку політизується томос. Люди та їхня віра - власне, те, для чого й існує церква - таким чином, на жаль, дедалі більше відходять на другий план.

Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Інші коментарі оглядачів DW на цю тему можна почитати тут:  

Коментар: Помилкове рішення патріарха Варфоломія

Коментар: Православний тріумф Петра Порошенка

Митрополит Епіфаній: ПЦУ ніколи не буде державною (03.01.2019)

Пропустити розділ Більше за темою