Через два тижні українці обиратимуть нового президента країни. Реальні шанси очолити державу, судячи із соцопитувань, сьогодні мають Володимир Зеленський, Юлія Тимошенко і Петро Порошенко. У кожного з трьох фаворитів кампанії є своє бачення майбутнього країни. Багато в чому його визначать відносини України з Росією та Євросоюзом. Без цього Києву не вирішити безліч питань, головні серед яких - припинення війни на Сході країни, а також повернення Донбасу і Криму. Це прекрасно усвідомлюють лідери президентських перегонів, які зараз намагаються артикулювати свої позиції щодо зовнішньої політики держави.
Якщо не Порошенко, то Путін?
Свою виборчу кампанію Петро Порошенко побудував на жорсткій антиросійській риториці. Політтехнологи чинного президента чітко сформулювали свій головний меседж виборцям: якщо ви проголосуєте не за Порошенка, в Україну неодмінно прийде Путін. Відповідно - всі, хто зараз опонують Петру Олексійовичу, це ні багато ні мало - "агенти Кремля". Дозволив собі несхвальне висловлювання на адресу глави держави - ти "рука Москви". Натякнув на можливу причетність його до корупції - виконуєш завдання ФСБ. Критично оцінив п'ять років президентства Порошенка - працюєш особисто на президента Росії.
Словом, під час нинішніх виборів Порошенко позиціонує себе як ворог номер один Путіна. Правда, при цьому нинішня українська влада й надалі торгує з Росією, транспортує російський газ до Європи, має спільні плани з РФ на вилов риби в Азовському морі, підтримує дипломатичні відносини з Москвою і дозволяє олігархам з білокам'яної вести бізнес в Україні. Таке враження, що РФ і не захоплювала Крим, не брала участь у війні на Сході й не тримає в полоні українських громадян.
Так, з ініціативи Петра Порошенка Верховна Рада ухвалила конституційні зміни, згідно з якими закріплено курс на повноцінне членство України в НАТО і ЄС. Так, за активної участі президента почали створювати Православну церкву України, а УПЦ МП почала втрачати свою силу. Так, за підтримки Порошенка Київ відмовився від "великого договору" з РФ. Але це зовсім не заважає Україні й далі вести гібридну зовнішню політику щодо Росії.
Тож, очевидно, у разі обрання Порошенка на другий президентський термін ми будемо свідками не тільки руху України до Європи, а й продовження нинішньої політики щодо РФ, політики подвійних стандартів - гучних політичних заяв і тихої торгівлі з агресором.
"Московська зозуля" більше не кує
Юлію Тимошенко найчастіше звинувачують у зв'язках з Росією - починаючи з часів, коли вона торгувала російському газом як підприємиця, і закінчуючи кабальними для Києва газовими угодами, які вона уклала з Володимиром Путіним за часів свого прем'єрства. "Московська зозуля", "ставлениця Путіна", "рука Кремля" - ось далеко не повний перелік кліше, використовуючи які її противники намагаються знизити рейтинг Юлії Володимирівни.
Тим часом вона, треба визнати, ніколи не була настільки примітивна у своєму ставленні до Росії, як це намагаються сьогодні подати окремі політики в Україні. Можливо, у своїй риториці Тимошенко не так часто, як той же Порошенко, згадує Путіна і "агентів Кремля". Але в передвиборчій програмі вона говорить про Будапештський меморандум, який, на її думку, дозволить вирішити ситуацію з Кримом і Донбасом. Крім того, лідер "Батьківщини" вважає, що Росія повинна відшкодувати збитки, яких вона завдала Україні. Та й агресора вона називає агресором.
Цілком очевидно, що в разі приходу до влади Юлія Тимошенко продовжить політику України щодо вступу до НАТО і ЄС. Іншого вибору у неї просто не буде. Розгорнути країну на 180 градусів, навіть якщо їй і захочеться цього, не вдасться. Суспільство цього не дозволить.
Як складуться стосунки Тимошенко з Путіним - важко сказати. Але можна припустити, що, ставши президентом, Юлія Володимирівна докладе максимум зусиль для того, щоб завершити війну на Донбасі. Утім, навряд чи - шляхом здачі територій, це не в характері Тимошенко. Вона досить давно бореться за президентство і позбавляти себе майбутнього шляхом сепаратних переговорів з Росією навряд чи стане. Використовувати Путіна для досягнення своїх цілей Тимошенко може, але грати з ним у довгу - навряд чи.
Незрозумілий Зеленський
Якою буде Україна за президентів Порошенка і Тимошенко, ми можемо собі уявити. Обоє в українській політиці по 20 років. Перший очолює українську державу останні п'ять років, друга - три роки була главою уряду. А ось Україну президента Зеленського уявити поки що важко. Він не політик. Хоча зараз і є, як свідчать соціологи, лідером президентської кампанії. Обіцянки коміка "всіх посадити" після перемоги не дають чіткого уявлення, яку ж країну він збирається будувати.
Раніше актор Зеленський заявляв, що хоче сісти за стіл переговорів із представниками Росії і про все домовитися. Про мир, Донбас та Крим, про майбутнє. Це викликало шквал критики на його адресу. Трохи пізніше, правда, він похопився - поступатися українськими територіями Москві він не має наміру, але домовлятися з Росією буде. Правда, на коліна перед Путіним (як він казав 2014-го року) ставати не збирається. Однак спроб Зеленського все "порішати" з господарем Кремля, судячи з усього, виключати не можна.
Як і Юлія Тимошенко, Зеленський апелює до Будапештського меморандуму й обіцяє вести Україну в бік НАТО і ЄС. Але політик із художнього керівника "Студії Квартал 95" поки що, відверто кажучи, нікудишній. Очевидно, таким він буде і президентом, принаймні на початковому етапі. Допомогти йому у нелегкій справі управління країною може тільки парламент.
Не виключено, що з приходом Зеленського на Банкову у Верховній Раді дуже швидко сформується опозиція, яка не дозволить йому зробити різких рухів. А це означає, що майбутнє України буде визначати парламент, Конституція і, можливо, у перспективі - обмеженіші, порівняно з нинішніми, повноваження глави держави.
Замість постскриптуму
Хто б не переміг на президентських виборах в Україні, очевидно, у житті держави почнеться новий період. Повного повернення назад не станеться. Шлях країни визначено чітко - до Європи. Росія, як і раніше, буде заважати цьому. Питання лише в тому, чи зможе новий глава держави чітко і безбоязно припиняти такі спроби.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.