Росію знову залучають до вирішення серйозних політичних проблем. Уперше після анексії Криму та війни на Сході України Москва домовилась з ЄС та США про спільний курс, аби вивільнити маленьку країну - Республіку Молдову - з рук олігархів, які стали вже занадто могутніми. Спільного ворога звати Влад Плахотнюк. Він є найбагатшою людиною в Молдові й контролює разом зі своєю так званою "Демократичною партією" політику, економіку та юстицію.
Упродовж досить довгого часу він робив вигляд, що начебто дотримується проєвропейського курсу, здійснюючи водночас брудні оборудки з Москвою. Урешті-решт Європейський Союз перекрив грошовий кран і пов'язав подальшу фінансову допомогу із втіленням реформ. Із часом і Москва розгледіла подвійну гру, до якої вдавався олігарх. Очевидно, й у Вашингтоні кінець-кінцем зрозуміли, що робили ставку не на того коня.
Тиск із боку ЄС, США та Росії
За кілька днів до позбавлення його влади впливові емісари із ЄС, США та Росії зустрілись у столиці Молдови Кишиневі, аби спонукати до співпраці два діаметрально протилежні політичні табори. І справді - проєвропейському блоку ACUM та проросійським соціалістам Ігоря Додона буквально в останню хвилинувдалось домовитись щодо формування коаліційного уряду і таким чином оголосити про початок кінця доби Плахотнюка.
Щоправда, останній не визнає нового уряду, і в цьому його підтримав підконтрольний йому Конституційний суд, який навіть відсторонив від виконання обов'язків главу держави Ігоря Додана, колишнього союзника Плахотнюка. Але все це не більше, ніж політична косметика - невеликий протест, аби сподобатись своїм прихильникам.
Опинившись притиснутим до стіни також із боку зовнішньополітичних партнерів, позбавлений влади молдовський великий князь із російським та румунським паспортами намагається розіграти свій останній козир: підконтрольний йому старий уряд, який все ще відмовляється складати свої повноваження, швиденько посеред політичної кризи ухвалив рішення про перенесення посольства Республіки Молдови в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалима. Таке собі підлабузництво перед Вашингтоном, аби догодити президенту США Дональду Трампу. Але ця поведінка є надто очевидною, аби бути такою, що заслуговує на довіру.
Хто має справді серйозні наміри?
Але як бути далі? Таке запитання повинні в ці дні поставити собі передусім нова прем'єр-міністерка Майя Санду та її заступник Андрей Нестасе. Обидва політика належать до проєвропейського блоку ACUM. Опинившись при владі з милості Додона, вони тепер мають діяти швидко й рішуче, аби не перетворитись на розмінну монету проросійських соціалістів. Новий шлюб з розрахунку може тривати лише доти, доки президент не заважатиме впроваджувати реформи, з втіленням у життя яких зволікали упродовж десятиліть. Лише тоді можна буде зрозуміти, наскільки серйозно соціалісти ставляться до нової коаліції. У відповідь ЄС повинен розморозити подальшу фінансову допомогу, аби життя людей у Молдові відчутно покращилось.
Про серйозність намірів Москви у питанні співпраці з ЄС та США теж говорити ще зарано. Республіка Молдова є своєрідним лакмусовим папірцем для вирішення значно серйозніших проблем. У разі провалу молдовського експерименту зростає небезпека, що весь регіон опиниться в ситуації на кшталт тієї, яку ми нині бачимо у Венесуелі.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.