Як, минуло лише два роки? Невже життя було і до Дональда Трампа? У Брюсселі - столиці Європейського Союзу та НАТО - усе, навіть попри географічну відстань, так щільно обертається довкола американського президента, що він уже вкарбувався у колективну свідомість Європи. Незабутніми стали його виступи в НАТО, де різноманітні гнівні тиради президента США викликали величезний ажіотаж та багатьом зіпсували настрій. Погроза накласти мита на європейські автомобілі та анонсування виходу США із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) також спричинили те, що про звичний стан справ у Брюсселі довелося забути.
Тож, з європейської точки зору, американський президент - суцільна біда? Більшість саме так це і бачить, однак це не зовсім відповідає дійсності. У багатьох сенсах Трамп навіть допоміг Європі. Очевидним є те, що Трамп абсолютно ненавмисно сприяв консолідованості ЄС. Його тиск ззовні у багатьох сферах зміцнив внутрішньоєвропейську солідарність та прогрес. Наприклад, постійна структурна співпраця у сфері зовнішньої політики та оборони (PESCO) в цій формі без Трампа не з'явилася б на світ. З часу його обрання на посаду президента США популярність Європейського Союзу лише зростає - принаймні на материковій частині континенту. Так, дехто у Брюсселі навіть пошепки каже, що Трамп - це найкраще, що могло статися із ЄС.
Як вибити зброю із рук
Звичайно, чинний американський президент є й загрозою Європі. І не лише через очевидні теми: послаблення Паризької кліматичної угоди, вихід із атомної угоди з Іраном, дестабілізація глобальних торговельних відносин. Ні, йдеться про його прихильників усередині ЄС - серед населення та політиків. Вони захоплюються президентом США не обов'язково через його істерики, зарозумілість та наклепи. Набагато більше їм до смаку політична некоректність, той факт, що він називає речі, які зазвичай замітали під килим, своїми іменами. Потрібні приклади?
- Закид у тому, що європейці не виділяли обіцяного фінансування на оборонні потреби у рамках НАТО: очевидно відповідає дійсності.
- Звинувачення в тому, що американці у митних питаннях дискриміновані у порівнянні з ЄС та Китаєм: у багатьох відношеннях відповідає дійсності.
- Твердження, що Росія порушує умови Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності: відповідає дійсності.
- Твердження, що деякі міжнародні інституції, як-то Світова організація торгівлі, є застарілими та неефективними: в останні роки відповідає дійсності.
Щодо стилю президента, то очевидно, що б'є він нижче поясу. Але цього недостатньо для нівелювання його Twitter-тирад. Адже манера подачі багатьом байдужа, особливо в наші часи. А от ЄС мусить вибити йому зброю із рук. Частково він уже це робить - збільшенням витрат на оборону та координацією зовнішньої й оборонної політики. ЄС також починає серйозно сприймати турботи багатьох людей, яких він спочатку штовхав у обійми популістів, таких як Трамп. Це стосується занепокоєння питаннями дигіталізації та власної ідентичності у глобалізованому й дедалі складнішому світі, реальність якого все більшою мірою визначається цифровими гігантами з Китаю або США. Успіхи Маттео Сальвіні в Італії або Віктора Орбана в Угорщині слугують прикметним доказом того, що ЄС досі не зміг розв'язати ці проблеми.
ЄС довелося швидко вчитися
То які ж уроки можна винести із двох років президентства Дональда Трампа? ЄС намагається використати динаміку, яку привніс американський президент у низку питань міжнародної та торговельної політики, застосувати із користю для себе і нарешті сконструювати такий Євросоюз, який не обмежується лише економічним впливом. Голова Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер назвав це "потенціалом у міжнародній політиці". Він також є одним із небагатьох європейських політиків, який, схоже, знайшов успішну стратегію поводження із Трампом.
У питанні торговельної політики Юнкер запропонував прості й чіткі компроміси у стилі "давати і брати" - стилі, очевидно, зрозумілому "комерсантові" Трампу. Що ж стосується поля бою з популістами "трампівської школи", які використовували прогалини у міжнародній політиці для налагодження ефективної взаємодії із президентом США, то й тут ЄС за останні два роки багато чого навчився. Хоча ні ЄС, ні решта ліберального світу досі не знайшли "золотої середини", що запобігала б збиткам, яких Дональд Трамп завдає трансатлантичній співпраці. Так, навіть цього не бажаючи, він сприяє тому, що ЄС нарешті шукає самостійності. Але з огляду на цілі гори побитої у посудній крамниці порцеляни, з європейської точки зору було б кращим, якби ЄС дорослішав без обрання Дональда Трампа президентом.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.