Міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр цими днями дуже влучно сказав про поточні відносини між Заходом та Росією: "Було б ілюзією вірити, що це стара "холодна війна". Нові часи інші й більш небезпечні". На жаль, між цим висловом і більшістю того, що робив Штайнмаєр останніми місяцями у цьому питанні, існує глибока прірва. Адже він та інші провідні німецькі соціал-демократи наполегливо подають рецепт з часів "холодної війни" як взірець для сьогоднішньої політики: "східну політику" Німеччини (німецькою мовою - Ostpolitik. - Ред.) 1970-тих років.
Від реальності до нездійсненних мрій
Спогади про часи, коли Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) святкувала свою найбільшу перемогу на виборах, можуть бути для членів партії як бальзам на душу. Але саме тому повернення до цієї застарілої моделі успіху є небезпечним. Воно створює у сприйнятливому німецькому суспільстві ілюзію того, що достатньо лише зробити російському керівництвові правильні пропозиції і тоді з ними знову можна буде порозумітися. Це спрямовує дискусії в абсолютно хибному напрямку: від реальності до нездійсненних мрій.
Сам Штайнмаєр міг нещодавно відчути те, що стається, коли на основі таких ідей народжуються політичні ініціативи. Приклад не дуже вражаючий, але промовистий: наприкінці серпня в авторській колонці для газети Frankfurter Allgemeine Zeitung глава німецького МЗС, явно спираючись на досвід політики канцлера ФРН Віллі Брандта (соціал-демократа, канцлера Німеччини у 1969-1974 роках. - Ред.) з розрядки міжнародної обстановки, запропонував переговори з Росією про контроль над озброєннями задля відновлення атмосфери довіри в Європі. Подібні вимоги чути з Москви. Саме тому "Давно пора зловити Росію на слові!", писав Штайнмаєр.
Замість того, щоби прийняти простягнуту руку німецького міністра закордонних справ, МЗС Росії дало йому дипломатичного ляпаса: Росія таких вимог не висувала і взагалі діалог з цієї тематики не розпочинала, ідеться, серед іншого, у відповіді з Москви, яка переважно містила закиди у бік Заходу.
Спадщина Віллі Брандта
"Східна політика" 1970-тих була успіхом. Вона створила концептуальний вихід із тупикової ситуації, коли німецька зовнішня політика маневрувала через небажання визнавати існування НДР фактом політичної реальності. Уже швидко ця політика принесла відчутні плоди для жителів Сходу і Заходу Німеччини. Те, що за 40 років поділу Німеччини родинні та дружні стосунки між людьми по обидва боки внутрішньонімецького кордону не лише не були зруйновані, але й поставала можливість зародитися новим, є заслугою, яку важко переоцінити. А ще - нормалізація відносин між німцями та поляками, без якої по завершенні комуністичної диктатури об'єднання Європи було б неможливим. Певною мірою політика Віллі Брандта цьому сприяла.
Успіх спирався на одну умову: інтерес радянського керівництва у збереженні статус-кво. У середині 1960-тих років воно усвідомило, що у довгостроковій перспективі не може протистояти Заходові економічно й технічно, а з огляду на спорадичні повстання у соціалістичному таборі до радянського керівництва прийшло розуміння того, що цей табір можна утримати вкупі лише примусом.
Тому "східна політика" від початку була дещо двозначною: ця політика сприяла підтриманню миру в Європі та полегшувала встановлення міжособистісних контактів, але водночас в її основі лежало і збереження стабільності диктатури по інший бік "залізної завіси".
Принципова відмінність
Принципова відмінність між покійним Радянським Союзом та путінським режимом у тому, що він намагається не зберегти наявні сфери впливу, а повернути втрачені. Реваншизм, а не стабільність є сьогоднішньою програмою Кремля.
У мирній гонці із Заходом Росія сьогодні є настільки ж безнадійно відсталою, як тоді Радянський Союз - і в тому, що стосується привабливості її політичної системи, і в економічній силі.
Цей недолік Путін хоче компенсувати тим, що послаблює своїх супротивників всередині Росії, поводиться агресивніше і демонструє Заходу більшу готовність вдаватися до насильства та йти на ризик. Війни в Україні та в Сирії, випадок на початку року із нібито зґвалтованою російською дівчинкою Лізою в Німеччині і регулярні, озвучені загрозливим тоном, нагадування про російський атомний арсенал, як днями із розміщенням ракетних комплексів "Іскандер" в Калінінградській області, є проявами цієї політики.
Прихильники "східної політики" із числа німецьких соціал-демократів одного разу вже не помітили того, як їхні підходи до Східної Європи втратили актуальність - тоді, коли "Солідарність" у 1980-тих роках повалила комуністичну диктатуру в Польщі. Тоді це тільки завдало шкоди їхній репутації у Східній та Центральній Європі. Привнесення їхніх старих ілюзій у сьогоднішню політику відносно Росії загрожує набагато більшою шкодою.
Райнгард Везер - політичний оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung