Наприкінці серпня військова прокуратура України завершила розслідування щодо двох військовослужбовців ГРУ міноборони Росії Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва, які були затримані на Донбасі в травні 2015 року. Найближчими днями справа щодо них буде передана до суду. Російським спецназівцям "світить" довічне ув'язнення. Отримають вони його чи ні, вирішить, звичайно ж, суд.
Але сьогодні очевидно одне: вирок ГРУшникам повинен стати вироком тим, хто наказав їм воювати на Донбасі. А точніше - системі Володимира Путіна. У цій справі, на відміну від суду над Сенцовим і Кольченком, більше криміналу, ніж політики і надуманих звинувачень, що, власне, і покликане продемонструвати українське правосуддя.
Заручники неоголошеної війни
Український режисер Олег Сенцов і кримський активіст Олександр Кольченко, засуджені 25 серпня в Ростові-на-Дону до 20 і 10 років позбавлення волі відповідно, стали першими громадянами України, засудженими російським судом після анексії Криму і початку воєнних дій на Донбасі. На черзі - процес над Надією Савченко і, судячи з усього, над іншими громадянами України, які потрапили в російські в'язниці у ході військових дій на Сході України. Таких, за даними офіційного Києва, кілька десятків.
Вони, як і Олег Сенцов, були насильно вивезені з території України і опинилися поза міжнародним правовим полем, оскільки російська сторона просто ігнорує норми цивілізованого світу. Адже важко уявити собі, щоб французи насильно вивезли до себе британця і засудили його на 20 років за надуманими звинуваченнями.
Сенцов, Кольченко, Савченко, як і багато інших українців, які перебувають зараз в російських в'язницях, - заручники політики Володимира Путіна, для якого слово "українець" - синонім слова "злочинець". Йому потрібні жертви - демонізовані "укропи", які знищують все живе на своєму шляху. Саме ця роль і відведена Сенцову, Кольченку і Савченко. Для України вони - символ боротьби за свободу і незалежність. Для російської влади - представники "фашистської хунти".
Процес над ГРУшниками не відповідь на вирок Сенцову
За словами Володимира Путіна і членів його команди, російських військових на Донбасі немає. Навіть тоді, коли є незаперечні докази цього. Ось і ГРУшников Александрова і Єрофєєва на їхній батьківщині не хочуть визнавати. Точніше визнають, але стверджують, що на Сході України ті опинилися виключно з власної волі. Як би там не було, але на відміну від Сенцова, Кольченка і Савченко, ГРУшники - справжні військовополонені. В Україну вони приїхали воювати зі зброєю в руках і цього не заперечують. Їх і будуть судити як злочинців.
Чи можна вважати процес над Александровим і Єрофєєвим відповіддю Києва на вироки Сенцову і Кольченку? Навряд чи. Український режисер і кримський активіст, які на двох отримали 30 років в'язниці, - жертви агресивної політики Кремля. А спіймані ГРУшники - виконавці цієї політики. У першому випадку мова йде про попрані громадянські права і відверто надумані звинувачення, у другому - про злочинну діяльність на території іноземної держави.
Публічний процес в Україні над Александровим і Єрофєєвим повинен поставити правову крапку в питанні участі Росії у донбаських подіях. Вирок російським спецназівцям стане вироком тій системі, яка наказала їм воювати на Сході України. Ті, хто думає, що після оголошення вироку ГРУшників обміняють на Савченко або Сенцова, вважаю, повинні розпрощатися зі своїми ілюзіями. Александрова і Єрофєєва для Путіна не існує. Українська льотчиця і режисер, швидше за все, можуть стати предметом великого обміну між Росією і Заходом. А от російські спецназівці - навряд чи.
Війна "списків" замість реальних санкцій
Після оголошення вироку Олегу Сенцову і Олександру Кольченку міністр закордонних справ України Павло Клімкін запропонував скласти санкційний "список Сенцова-Савченко" за аналогією зі "списком Магнітського". У квітні український парламент вже затвердив "список Савченко". Депутати тоді рекомендували Раді національної безпеки і оборони ввести персональні санкції проти тих, хто причетний до незаконного утримання української льотчиці під вартою. Та ось далі слів справа не пішла. Ймовірно, буде так і цього разу.
Закликаючи Захід посилити санкції проти Росії, офіційний Київ сам поки не зробив жодного кроку в цьому напрямку. Всі розмови про санкції, протести і всілякі списки - це всього лише незграбні спроби українських дипломатів видати бажане за дійсне. Москва, що випробовує на собі дію міжнародних санкцій, на це навіть не звертає уваги.
Тим часом в арсеналі Києва є цілий ряд дієвих інструментів. Наприклад, перегляд умов подачі води та електроенергії в анексований Крим, обмеження для роботи російського бізнесу в країні або ж відкликання українського посла з Росії. З кожним із цих кроків, звичайно, пов'язані певні ризики. Але в нинішніх умовах будь-яка спроба захистити своїх громадян від насильства, викрадень і незаконного утримування у в'язницях іншої держави сприйматиметься адекватно. Принаймні в Україні. Від влади очікують швидких і рішучих дій відносно агресора. Адже безкарність породжує ще більше зло.