Коментар: Путін знайшов новий образ ворога
Навіть наймогутніші президенти - усього лише люди. І, як будь-які люди, президенти теж можуть відчувати лють та гіркоту, коли їм здається, що їх зрадили друзі. Але іноді президенти мають кращі можливості, ніж більшість людей, продемонструвати своє обурення таким розчаруванням.
Як би там не було, а російський президент Володимир Путін скористався своєю великою щорічною промовою перед чільними представниками російської держави та суспільством, щоб публічно розірвати відносини зі своїм колишнім другом - турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом.
Дружбі кінець
Ще кілька тижнів тому Ердоган відвідував Москву, де разом з Путіним урочисто відкривав найбільшу мечеть Росії. Тоді у своїх заявах обидва політики відзначали чудові двохсторонні відносини, що начебто в останні роки невпинно поглиблювалися.
Проте після того, як над турецько-сирійським кордоном було збито російський бомбардувальник СУ-24, світ для Путіна перевернувся на 180 градусів: тепер для нього Туреччина і особисто турецький президент Ердоган - нові вороги. Не називаючи свого колегу-президента персонально, російський президент звинуватив "правлячу верхівку" Туреччини у потуранні терористам та назвав збиття російського військового літака воєнним злочином, про який вони "ще пошкодують".
А щоб підсилити враження, Путін із недипломатичним єхидством зауважив, що "Аллах, мабуть, вирішив покарати правлячу кліку за її дії, позбавивши її розуму". Кажучи простою мовою: дружбу назавжди поховано! Хоча Путін і виключив пряму військову відповідь на дії Туреччини, але пообіцяв подальші обмежувальні санкцій проти турків - поки у невизначеній формі. Імовірно, це буде згортання проекту "Турецький потік" або будівництва Росією атомної електростанції в Туреччині.
Не просто почуття
Але гнівні атаки Путіна пов'язані, звичайно, не лише з особистою образою Путіна як людини на зраду й підступність Ердогана. За антитурецькою риторикою явно приховується чіткий політичний розрахунок Кремля: переорієнтувати всю міць антизахідної пропаганди, накопиченої під час української кризи, на Туреччину. Це прекрасно лягає у російську стратегію, мета якої полягає у тому, щоб за допомогою коаліції проти "Ісламської держави" прорвати західну ізоляцію Росії, але при цьому не відмовитися від відчуття оточеної фортеці, такого важливого для збереження влади всередині країни.
Разом з тим, Кремль вносить розбрат у лави НАТО, адже після ісламістських терактів у Парижі члени Альянсу Франція і Туреччина по-різному позиціонуються в сирійському питанні.
Ну, й нарешті, не слід забувати, що турецько-російська дружба останніх років була історичною аномалією. Відносини Росії та Османської імперії протягом століть характеризувалися важкими геополітичними протиріччями. Тому можна вважати, що нинішнє погіршення відносин між Москвою і Анкарою є усього лише поверненням до норми. І так триватиме невизначений час.