Головним результатом зустрічі в "нормандському форматі" у Парижі став сам факт її проведення. Два пункти, оприлюднені як "домовленості" Володимира Путіна та Володимира Зеленського, при прискіпливому погляді на них так називати поки що передчасно.
Зеленський під тиском
Розведення сил між так званими "ЛНР/ДНР" і українською армією має відбутися навесні. Цей процес стопорився неодноразово в минулому (хоча останнім часом ішов краще), у тому числі й через те, що українські добровольчі батальйони з підозрою ставляться до будь-яких мирних ініціатив Києва, а сили контрольованих Росією так званих "народних республік" повністю залежать від волі кураторів з Москви. Москві ж цей процес не дуже цікавий, хіба як демонстрація мирних намірів Берліна й Парижа.
Інший пункт - обмін полоненими і ув'язненими - теж поки що під питанням. Адже Зеленський говорить, що міняти потрібно "всіх на всіх", а Путін стверджує, що йтися може тільки про "встановлених" осіб. Багато обмінів раніше зривалися саме через неможливість узгодити списки обмінюваних.
З усіх інших питань - на кшталт проведення виборів, зміни Конституції України і відновлення контролю української влади над кордоном Донецької та Луганської областей з Росією - жодних домовленостей немає і бути не могло. І, ризикну припустити, найближчим часом не буде. Адже Путін і Зеленський повернулися з Парижа в різні всесвіти, які взагалі майже ніяк не перетинаються.
Українське суспільство знає, що живе в стані уповільненої війни з Росією, яка в будь-який момент може перейти в активну фазу. Воно хоче миру, але вочевидь не будь-якою ціною. Більше того, навіть контроль над парламентською більшістю не дає президенту Зеленському мандата на перетин так званих "червоних ліній", які окреслила громадськість. Її позиція проста - жодного спеціального статусу для "тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей".
Направду кажучи, на жодні інші умови, крім фактично повного відновлення суверенітету України над цими землями, більшість громадськості сьогодні не погоджується. Україна, нехай і не в усьому досконала, але демократія. Зеленський, який уже відчув на собі падіння популярності внаслідок занадто активного самопросування як "президента світу", вимушений це враховувати. Адже через чотири роки йому вступати в нову президентську кампанію - якщо, звичайно, він вирішить переобиратись.
Путін рулить
Володимир Путін повернувся до країни, у якій він повністю контролює всю політичну систему. Жодних наметових таборів перед його адміністрацією на Старій площі, як на Банковій вулиці у Києві, ніхто й не подумає розбивати. Російське суспільство стараннями державної медійної машини переконане, що в сусідній країні - громадянська війна, і що "героїчний народ Донбасу" просто захищається від "бандерофашістів". Навіть російська опозиція намагається не згадувати Україну - тому що не хоче відповідати на питання: "Чий Крим?"
Щоправда, опитування "Левада-центру" свідчать, що люди вже втомилися від нескінченного пережовування українських сюжетів Соловйова-Кисельова. Однак це не означає, що вони хочуть миру - хоча б тому, що не вважають себе стороною, котра воює. Вони просто сподіваються, що Кремль зверне увагу на їхні повсякденні потреби. Однак хто оберне ці надії у політичні вимоги, до яких доведеться прислухатися президенту? Правильно, ніхто.
Українська тема не зникає з контрольованих Кремлем ЗМІ тільки тому, що ніхто у владі не хоче говорити з народом про реальні проблеми Росії. Але досить одного телефонного дзвінка з тієї самої Старої площі - і Україна зникне з порядку денного і стане для пересічних росіян темою номер сто тридцять дев'ять, інакше кажучи - зовсім не темою.
Президента Путіна повністю влаштовує нинішній стан справ. Заморожений конфлікт, зрежисований Кремлем на Сході України, робить її рух у бік ЄС та НАТО фактично неможливим, як у випадку з Грузією-Абхазією і Молдовою-Придністров'ям. Фінансування цього конфлікту російському режиму наразі цілком під силу. Велика частина працездатного населення підконтрольної йому української території вже заробляє в Росії і сяк-так годує пенсіонерів та дітей, які залишились вдома. Діти ж, у міру дорослішання і прискореного отримання російських паспортів, теж переберуться до Ростова-на-Дону, Москви чи Петербурга і рано чи пізно платитимуть російські податки.
Донбас і "проблема-2024"
Теоретично, створення "конфедерації" з "ДНР/ЛНР" залишається одним з можливих варіантів створення нової держави, в якій Путін зміг би обратися президентом на новий, ніби "перший" термін. Але практично в Кремлі, схоже, поки що вважають пріоритетним варіант перерозподілу владних повноважень через ухвалення нової конституції, але без прирощування нових територій. Там, звичайно, звикли жити під санкціями, але нових таки не хочуть. Якщо у зустрічі в Парижі і є результат, то він, радше, відноситься до сфери міжнародного права і чистої політології. Після неї всі повинні остаточно зрозуміти: мінські угоди нездійсненні через свою суперечливість. Документ, який ухвалювався у 2015 році поспіхом заради термінової зупинки бойових дій, не може служити основою політичного врегулювання.
Саме тому в Парижі наполягали на тому, що мінські домовленості потребують "адаптації" до сучасних реалій. І саме тому Путін категорично відмовляється змінити в них бодай кому. Це глухий кут, який не влаштовує Україну, але повністю влаштовує Росію. Її президент готовий ще неодноразово приїжджати на "нормандські" розмови до Еммануеля Макрона, особливо поки той незрозуміло чому залишається впевненим, що може примирити Росію з Заходом. Але по суті Путін нічого не мінятиме.
Автор: Констянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь".
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.