Коментар: Путін та Ердоган у "грецькій залі"
9 серпня стало добрим днем для Володимира Путіна. Давно вже іноземний лідер, який прибув до нього у гості, не запобігав перед ним так відверто та принижено. Реджепу Таїпу Ердогану довелося проковтнути навіть цілком недвозначну офіційну образу: служба протоколу Кремля організувала зустріч двох президентів не будь-де, а у Грецькій вітальні Костянтинівського палацу в Стрельні.
Приниження Ердогана
Попри це, Ердоган аж двічі поспіль назвав Путіна "дорогим другом" та пообіцяв усе, що міг пообіцяти, крім, судячи з усього, виплати компенсації родичам пілотів збитого в листопаді над Туреччиною російського літака. Президент Росії, напроти, міг дозволити собі бути стриманим. Мовляв, гаразд, прощаю, але навзаєм відповідати люб'язностями не збираюся.
Повернення в Росію турецьких робітників? Працюємо над цим. Відновлення імпорту турецьких продуктів харчування? Буде, але ближче до кінця року, треба ще провести санітарний контроль (читайте: послухати, що скажуть російські сільгосплобісти). Скасування візового режиму? Розглянемо.
Натомість щодо пріоритетних для Москви економічних тем - будівництва газопроводу "Турецький потік" та атомної електростанції "Аккую" - Ердоган пообіцяв Путіну все, чого в Кремлі прагнули. Відновлення робіт над прокладкою газогону, покликаного позбавити Україну доходів від транзиту російського газу в Європейський Союз, для Путіна особливо важливо. Тепер у нього з'явився додатковий аргумент у тривалому військово-політичному протистоянні з Києвом. А на тлі повторних закликів у деяких країнах ЄС повернутися до обговорення похованого Брюсселем проекту "Південний потік", це - ще й додатковий козир у грі з Євросоюзом.
Ердогану, попри пережите в Санкт-Петербурзі приниження, теж добре. Після спроби державного перевороту його відносини з західними партнерами щодня стають дедалі напруженішими. Вашингтон, Брюссель, Берлін, Париж ледь не щодня роблять нові заяви з вимогами до турецької влади припинити розпочаті Ердоганом масштабні репресії проти реальних та вигаданих опонентів його режиму. Зростає число турецьких офіційних осіб (насамперед, військових), які просять на Заході політичного притулку.
А ЄС взагалі заявив, що у разі повернення Туреччини до смертної кари з будь-якими мріями Анкари про членство в Євросоюзі можна попрощатися (щоправда, Ердоган туди не так вже й прагне). На такому сумному тлі розмороження відносин з Москвою - один з небагатьох варіантів для Ердогана хоч якось покращити зовнішньополітичне положення свого режиму.
Сирійська карта Анкари та "каверзи Вашингтона"
Однак і в турецького лідера є свій вагомий аргумент на переговорах з Кремлем - його позиція щодо Сирії. Путін сподівається, що в нинішніх несприятливих обставинах Ердоган готовий буде переглянути свої погляди на громадянську війну в сусідній країні. У Кремлі чекають, що він додержить даної ним минулого місяця обіцянки відновити відносини з режимом Башара Асада.
З одного боку, на те є цілком практичні причини: розрахунок Анкари на те, що в обмін на безперешкодний транзит через Туреччину радикальні ісламісти дадуть самій Туреччині спокій, а натомість битимуть курдів, як одного зі своїх численних ворогів, не виправдався. Ісламістський терор набув безпрецедентних масштабів та став однією з причин невдалого виступу військових проти Ердогана.
З іншого боку, свою сирійську політику (точніше, загрозу змінити її) турецький лідер цілком може перетворити на інструмент шантажу партнерів по НАТО та з ЄС, насамперед Вашингтона. Мовляв, не будете зі мною рахуватися - підтримаю Асада й Путіна! А якщо пригадати, що адміністрація Обами, що вже готується піти, не прагне втручатися в конфлікт, а натомість сподівається піти без гучних скандалів з союзниками, то привід для торгу з США є. ЄС теж не дуже зацікавлений у тому, щоб Асад зміцнів за рахунок турків - тоді число біженців до Європи лише зростатиме. Тож турецький президент має можливість поторгуватися й він нею скористається.
І Ердоган, і Путін свої необхідні завдання вирішили, тож можуть бути цілком задоволені переговорами. Обидва президенти отримали додаткову втіху - ще раз показали американцям та європейцям, що їхня думка ні для Москви, ні для Анкари не наказ. Особисті відносини двох авторитарних правителів після листопадового інциденту з літаком ніколи вже не будуть особливо теплими - взаємну довіру втрачено назавжди. Але тимчасовий союз в ім'я спільних інтересів цілком можливий і навіть бажаний для обох.
Тим паче, що є спільний супротивник - всюдисущий та майже всесильний Вашингтон, в каверзи якого так залюбки вірять громадяни обох країн і, що ще важливіше, їхні лідери. Заради цього варто й посидіти у "грецькій залі", та послухати фальшиві панегірики "дорогому другу".
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь". Автор щотижневої колонки на DW.