На відміну від Великобританії, соціологи у Франції не помилилися у своїх передвиборних прогнозах: новий президент Еммануель Макрон йде до переконливої, можливо навіть вражаючої більшості у парламенті. Його шлях до успіху перевершує всі очікування і не схожий ні на що з того, з чим доводилося стикатися: ще ніколи у демократичних країнах західного світу політик і створена під нього особисто партія не робили такий різкий ривок до успіху.
Макрономанія - запорука успіху
Французи мали всього лише місяць, щоби побачити дії нового президента на посаді. Він проявив таку політичну інтуїцію і глибину розуміння ситуації, як ніби він уже має десятиліття досвіду. Навіть не віриться, що цей політичний новачок щоразу з легкістю виходить переможцем - чи то у рукостисканні з президентом США Дональдом Трампом, чи то у першій зустрічі з господарем Кремля Володимиром Путіним.
Відповідь Макрона у Twitter - де ж іще - президенту США на оголошення ним виходу Сполучених Штатів з Паризької кліматичної угоди влучила в "десятку" з огляду на настрої у мережі: "Make our planet great again" ("Зробити нашу планету знову великою") - перефразоване передвиборне гасло Трампа - було найбільш клікабельним твітом тієї ночі. Французького президента можна лише привітати з тим, що він має таку блискучу команду для роботи у соціальних мережах.
Французи протягом минулих тижнів придивлялися до свого президента, і їм подобається те, що вони бачать. Після його вдалих виступів на міжнародній арені почалася справжнісінька макрономанія. На нього роблять ставку і фінансові ринки, і німецька канцлерка. Власний народ видав йому величезний кредит довіри.
Справжня боротьба ще попереду
Після того, як лаври впали Макрону на голову, оскільки він втамував спрагу французів до блиску та змістовності після доволі жалюгідних років під керівництвом Франсуа Олланда, настане буденність життя. Йому потрібні будуть принаймні деякі швидкі перемоги, передусім зрушення на ринку праці. І йому потрібна підтримка німецького уряду, аби дещо послабити фінансові пута Єврозони.
Еммануель Макрон має на меті ніщо інше, як тотальну перебудову заскорузлої французької системи: податки, освіта, державне управління, система правосуддя та становище передмість по всій країні. Попереду у президента з десяток політичних будівельних майданчиків. Йому треба показати, що він не лише має шарм і може швидко реагувати на випади колег на міжнародній арені, але й що він є витривалим, не дозволить себе залякати лівим профспілкам і зможе до кінця реалізувати свої плани.
Політичні будні у Парижі протягом наступних років будуть не стільки славними, скільки тяжкими та брудними. Макрон у другому турі виборів наступної неділі здобуде переконливу перемогу - і лише тоді почнеться справжня битва.
Революція французької політики
Традиційні партії - як ліві, так і праві у політичному спектрі - з тріском програють. Соціалісти замість більшості місць у попередньому складі парламенту в майбутньому скликанні матимуть, вочевидь, лише кілька десятків мандатів. Це називається нищівною поразкою. Марін Ле Пен і її "Національний фронт" зіштовхнулися з суворою реальністю: від піднесення після проходження Ле Пен до другого туру президентських виборів не залишилося й сліду: не виключено, що Ле Пен не вдасться у наступному складі парламенту навіть створити власну фракцію. Їй залишиться не більше, ніж здіймати галас на гальорці.
Радикальні ліві справедливо скоротять свою присутність у парламенті до тієї кількості мандатів, яку вони традиційно і мали. Але найбільшої поразки зазнають консерватори: якийсь лише місяць тому вони ще мріяли про власну парламентську більшість, аби тримати Макрона під контролем і змусити його до так званого "співжиття" (ситуація у Франції, коли уряд формує інша політична сила, аніж та, яка підтримує президента. - Ред.), а тепер вони всього лише найбільша опозиційна партія. У них попереду глибока криза самоідентифікації.
Ця революція політичного ландшафту у Франції є дивовижною і чимось навіть освіжаючою: з'явилося чимало нових молодих облич, багато жінок, представників бізнесу та громадянського суспільства.
Франція має історичну схильність кожні сто років вдаватися до маленьких чи великих революцій. Ця традиція, з одного боку, дає можливість очиститися. З іншого - криє у собі ризики. Еммануелю Макрону треба не відриватися від реальності, слухати і тяжко працювати, а не купатися у променях слави. Він отримав величезний кредит довіри та має тепер показати, на що він здатен. Опозиція слабка та не має особливо що йому протиставити. Час покаже, наскільки дорослим і мудрим насправді є молодий президент.