Коментар: Росія ігнорує свій історичний борг перед Польщею

Іще ввечері 17 вересня 1939 року польський президент Ігнацій Мосцицький перетнув кордон з Румунією та був інтернований разом із усім складом тодішнього польського уряду. Таким чином Польща, яка лише 1918 року після 123 років розділів знову відновила свою державність, перестала існувати як незалежна держава.

Це було повернення старих травм: Німеччина та Росія поділили між собою спільного сусіда - черговий раз. Мрія цілих поколінь поляків, які починаючи з 1795 року під час численних повстань та на численних полях бою, часто під чужими прапорами, боролися та гинули, знову була розбита вщент.

Гітлер та Сталін зробили спільну справу. Вони переслідували, в цілому, одну й ту саму мету - надовго загасити прагнення Польщі до власної свободи, тероризуючи на поневолюючи населення. Аби досягнути цієї мети, потрібно було усунути польську еліту та запровадити режим терору. Так і сталося: 1940 року гітлерівські кати заснували неподалік від Кракова концентраційний табір Освенцім. Спочатку він був передбачений для польської еліти та радянських військовополонених, потім його перетворити на табір знищення євреїв зі всієї Європи. Тисячі польських професорів, учителів, представників духовенства та дворян були знищені як у цьому, так і в численних інших місцях.

Водночас сталінські кати розстріляли у Катині, Харкові та Мідному, 22 тисячі польських офіцерів, які були юристами, чиновниками, науковцями, підприємствами чи вчителями.

На сотні тисяч поляків як на заході, так і на сході розділеної країни чекала та сама доля. Їх масово винищували, висилали, викрадали. Одних до "третього рейху", інших - до Сибіру чи Казахстану. Це була катастрофа, якої раніше ще ніколи в історії не переживав багатостраждальний польський народ, і втрати були відчутні ще довгі роки після війни.

"Захисники" та їхні підопічні

У комуністичній Польщі мали тільку одну версію трагедії: 17 вересня 1939 року Чрадянські війська увійшли на територію тогочасної Східної Польщі, аби "захистити" переважно білоруське та українське населення регіону від "німецьких фашистів" та "польських капіталістів". Та майже 100 відсотків з них, як говорилося, висловилися за приєднання до Радянського Союзу під час "демократичних" виборів - тактика, яка, очевидно, і через 75 років після тих подій належить до репертуару господарів Кремля.

1 вересня у Польщі щороку згадують про тогочасний напад гітлерівської Німеччини. Починаючи з 1989 року на урочистостях традиційно присутній хтось із найвищих представників німецького уряду. Натомість подібні заходи за участі представників російського уряду 17 вересня уявити собі не можна. Президент Володимир Путін, який лише один раз був присутній на заходах з нагоди роковин поблизу Гданська - 1 вересня 2009 року - жодним словом не згадав про радянську агресію 1939 року. Поки німці беззаперечно визнають свою провину, росіяни просто ігнорують її. Надто великою, певно, є їхня гордість для того, аби визначати власні історичні помилки. Замалим є інтерес до малого - з перспективи Москви - сусіда. Надто поширилася манія імперської величі. І занадто анахронічними є владні та політичні переконання Путіна.

Таким чином Росія втрачає той шанс, який використовує Німеччина, яка вибудовує з польськими сусідами майже без остраху дружні та мирні відносини - на користь обох сторін. Адже Польща та Німеччина сьогодні, попри історію, повну страждань, стали в багато чоиму близькими партнерами та друзями в Європі.

Але без справжнього визнання провини темні привиди зі Скриньки Пандори, яку Гітлер та Сталін розкрили для Польщі та всього світу 1 та 17 вересня 1939 року, ніколи не зникнуть.