Президент Білорусі Олександр Лукашенко звик сам себе обманювати. Великий любитель хокею, він щороку влаштовує турніри, у яких - сюрприз! - майже завжди перемагає його команда. Я була на одній з таких ігор - команда президента перемагала з величезним рахунком, але сам Лукашенко довго не міг забити жодної шайби. При цьому запрошені суперники - професійні австрійські хокеїсти - розходилися перед його ключкою, а їхній воротар у певний момент просто відійшов від власних воріт. І президент, нарешті, приніс фінальний пункт своїй команді - на полегшення усім гравцям.
Читайте також: Коментар: Володимиру Путіну замало обіцянок Заходу щодо Білорусі
Людина, яка радіє такій перемозі, може переконати себе і в перемозі на виборах, навіть попри провальні результати. На відміну від обдурених виборців, яким вчергове презентували горді 80,1 відсотка голосів, начебто відданих за чинного президента, сам Лукашенко не може не знати, якими були цифри насправді. Але замість того, щоб відчувати нелюбов народу, він віддає перевагу тому, щоб списувати все на підступність фантомних "ляльководів" з-за кордону.
Народна (не)любов до чинного президента Білорусі
Білоруському президенту, напевно, здалося жахливим сном, коли у понеділок, 17 серпня, він стояв перед робітниками Мінського заводу колісних тягачів - тими, що він звик вважати своїм електоратом, - а вони протестували та вигукували йому в обличчя: "Іди!"
Від цих кадрів, що миттєво розлетілися інтернетом, у мене, як і у тисяч інших білорусів, по шкірі мурашки пробігли.
"Іди!" кричали мої співвітчизники, ті, які роками усього боялися. Боялися сказати, що їх щось не влаштовує. Боялися звільнення, тиску, арешту. Десятиліттями білоруси прикривалися фразою "політика мене не цікавить", бачачи, як штрафують, б'ють та саджають у в'язниці тих, хто наважився критикувати владу.
Як Лукашенко обходився з народом
Президент країни 26 років безкарно "тикав" як простим людям, так і міністрам. Він називав білорусів "народцем" та "вівцями". Подібними ж висловлюваннями називав й іноземних політиків - говорячи про гомосексуала Ґідо Вестервелле (Guido Westerwelle), тоді міністра закордонних справ Німеччини, Лукашенко заявляв, що не любить "голуб'ятню". Колишнього президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу назвав "козлом".
Читайте також: Передача влади чи нові вибори: чого вимагає опозиція в Білорусі
Утім, не можна витирати ноги об гідність людей безкінечно - дивовижно, що на чужому прикладі цей урок не може вивчити жоден диктатор. Так, білоруси вважають себе толерантною, мирною нацією, а свою країну - острівцем спокою у центрі Європи. Державна ідеологія залюбки підтримувала цей наратив: що може бути вигідніше авторитарному режимові, ніж переконати людей, що вони можуть усе стерпіти.
Однак брехня на останніх виборах, коли кількість голосів за Лукашенка була не просто завищена, як це бувало раніше, а взята зі стелі, стала останньою краплею. Терпець урвався - і білоруси сказали про це президенту в очі.
Що може зробити Європа?
Чи може Захід підтримати прагнення білорусів до демократичних змін? Скажімо відверто: санкціями, які вдарять по президентові та його оточенню, Лукашенка не налякати. Людина, яка послідовно кидає у в'язниці своїх суперників на виборах та просто незгодних, давно звикла жити під санкціями. Не зможе більше їздити в Європу? Покататися на лижах можна і в Сочі.
Читайте також: Як у Німеччині сприймають протести в Білорусі та до чого готуються
Не змінять ситуацію і заяви на кшталт "засуджуємо" та "закликаємо" - це зовсім не страшно для людини, після одного слова котрої ламають долі людей. Заявити про нелегітимність виборів? Про фальсифікації під час підрахунку голосів у Європі говорили давно - і що такого? Іншого президента в Білорусі так і не з'явилося.
Це не означає, що всі ці заходи непотрібні. Але їх одних буде недостатньо. Схоже, що говорити треба не з Лукашенком, а з єдиним, хто може його підтримати: з президентом Росії Володимиром Путіним. Саме він має чітко розуміти, що військове втручання у справи Білорусі стане для нього ж катастрофою - не лише політичною, але й економічною, якщо будуть розширені санкції.
Це може стати тією підтримкою, яка допоможе білорусам не на словах, а на дії. А далі вони розберуться самі: демонстранти на вулицях Мінська та інших міст вже показали, що здатні мирно протидіяти режимові Лукашенка - не такого вже й незмінного президента, як здавалося ще нещодавно.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.