1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Скільки смертей від коронавірусу ми готові допустити?

Deutsche Welle Henrik Böhme Chefredaktion GLOBAL Wirtschaft
Генрік Беме
27 березня 2020 р.

Власним очам і вухам немає віри. Після лише двох тижнів, як усе навколо завмерло через карантин, подекуди вже почалися підрахунки: померлі проти економічного зростання. Це неприпустимо, вважає Генрік Беме.

https://p.dw.com/p/3a89w
Кадри з Італії, яка перпеживає найтяжчий в Європі спалах Covid-19
Кадри з Італії, яка перпеживає найтяжчий в Європі спалах Covid-19Фото: picture-alliance/Photoshot

Це питання, на яке немає відповіді. Принаймні у мене. Є люди, які вважають, що у них є відповідь. Центральним питанням, навколо якого нині розгортається химерна дискусія: що нам важливіше? Захист здоров’я кожної окремої людини або захист від глибокої економічної кризи?

Я десятиліттями писав про економічні наслідки різноманітних криз. Після терактів 11 вересня, після краху інвестиційного банку Lehman Brothers, я і сам особисто пережив крах цілої системи, коли 1989 року зникла Німецька Демократична Республіка, в якій я жив.

А тепер цей вірус. Невидимий. Непомітний. Невідомий. Поки що. Ця невідомість і є тим, що робить його небезпечним. Що вселяє нам страх. Що змушує нас переносити карантин і заборону виходити чи спілкуватися з іншими. Обмеження свободи руху, мінімізація економічного і громадського життя. Апокаліптичні сцени. По радіо не чути навіть звичних для години-пік повідомлень про пробки на дорогах. 

Економічний оглядач DW Генрік Беме
Економічний оглядач DW Генрік Беме

Величезні суми

Ми звикаємо жонглювати цифрами, ще більшими, ніж за часів світової фінансової кризи. Пакет заходів підтримки економіки США має обсяг у два трильйони доларів, 750 мільярдів євро надає Європейський центробанк. 600 мільярдів німецький уряд. Багато хто, звісно, ставить собі запитання: хто за це платитиме? Чи все буде так, як було після фінансової кризи, коли держави по самі вуха залізли в борги? Потім була економія - передовсім у системах соціального захисту, у сфері охорони здоров’я, у сфері освіти й на капітальних інвестиціях.

Існують серйозні дослідження британських медиків, згідно з якими внаслідок фінансової кризи в період з 2008 по 2010 рік додатково померли лише від раку більше півмільйона людей, оскільки вони через економію або втрату ними медичного страхування з огляду на безробіття не отримали належної медичної допомоги.

Дуже жорсткі слова

І от тепер знову йдеться про непростий вибір. Скільки смертей ми можемо і хочемо собі дозволити? Можна поставити запитання й інакше: чого для нас варте людське життя? Чи маємо ми взагалі право починати такі розрахунки, як це робить Александер Дібеліус (Alexander Dibelius - інвестиційний банкір, колишній керівник німецького відділення Goldman-Sachs). Він ставить запитання: Чи правильно, що десять відсотків людей з групи ризику тяжкої форми захворювання Covid-19 суспільство оберігає, а решта потерпає від жорсткого гальмування економіки, включно з тим можливим наслідком, що підґрунтя нашого добробуту буде підірване?

Читайте також: Коментар: Коронавірус треба стримати, але не за будь-яку ціну

Чи можна сказати щось по-людськи більш холодне за це? Чи можливий більш цинічний розрахунок? Він же медик за освітою. Як там з присягою Гіппократа? Чи йому не вистачає побачити кадри з Італії? Де лікарі постають перед нелюдською дилемою, кого їм лікувати, а кого залишити помирати - бо на всіх не вистачає ресурсів. Йдеться ж про те, щоб не допустити колапсу системи охорони здоров’я - саме для цього весь цей жорсткий карантин. Адже якщо у німецьких лікарнях буде ситуація, як нині в італійських, то помиратимуть не лише пацієнти з Covid-19, а і люди з інфарктами або інсультами, яким лікарні вже просто не зможуть допомогти. Для доктора Дібеліуса, схоже, побічні явища. Так само як і більше мільйона померлих у США, як це прогнозує лондонський Imperial College? І ще одне запитання: пане Дібеліусе, Ви ще не читали про 20-річних студентів-медиків у французькому місті Мюлуз, яким доводиться пакувати померлих у мішки і вивозити з лікарень?

Дуже багато потерпілих

Звісно ж, паралізована економіка - велика проблема. Для кнайпи за рогом, яка і до того ледь трималася на плаву. Для режисерки-фрілансерки, яка на наступні півроку втратила підряди на всі вистави. Для агенцій, які організовують концерти і для тих, хто працює у сфері громадського харчування. Список потерпілих є безкінечним. Або ж взяти великі компанії: авіакомпанія Lufthansa, яка залишила на землі майже весь свій авіапарк, бо ніхто не літає. Volkswagen зупинив конвеєри, хоча ще недавно були великі плани влітку пишно святкувати прем’єру нового електромобіля. Нічого з того не буде. Це і свідчить про масштаби кризи. Звісно, Volkswagen та інші закрили свої виробничі цехи саме тому, що здоров'я співробітників - пріоритет. Але в іншому разі все одно автомобілі вироблялися би невідомо для кого, бо наразі ніхто купувати авто не хоче.

Вірус уражає наші системи, наші суспільства. Урізає наші свободи. Через нього ми втрачаємо контроль. Він підриває нашу віру в те, що у нас є рішення для будь-якої проблеми. Він несе нам велику рецесію. Все так. І все одно: ми не маємо права сортувати. Ізолювати старих (від Covid-19 помирають, до речі, і молоді), аби економіка знову зростала. Звісно, науковці усвідомлюють свою відповідальність, соціальні й економічні наслідки, які мають карантинні заходи. Тому рано чи пізно будуть вноситися корективи.

Ні, ми маємо витримати цю не надто довгу фазу стримання себе. Берегти паросток солідарності, який проростає в умовах кризи. Посеред егоїзму нашого суспільства. Це і є справжній засіб проти коронавірусу.   

А з економічними проблемами ми впораємося. У цьому я цілковито впевнений.

Коментар висловлює особисту думка автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом. 

Три стратегії боротьби з коронавірусом: плюси і мінуси (25.03.2020)