14 вересня Солом'янський районний суд Києва відпустив на поруки міністра інфраструктури Володимира Омеляна, якого підозрюють в незаконному збагаченні та декларуванні недостовірної інформації. При цьому суд зобов'язав його здати паспорти, що де-факто перетворює міністра на невиїзного. Справа глави мінінфраструктури незадовго до президентських виборів, очевидно, має вкотре продемонструвати рішучість української влади в боротьбі з корупцією. Щоправда, з огляду на те, як розгортаються події, усе може завершитися традиційно - нічим.
Показово відшмагати Омеляна
Справу проти Володимира Омеляна Національне антикорупційне бюро України порушило ще навесні 2017 року. Причиною стало нібито незаконне збагачення міністра та недостовірні дані, які він вніс у електронну декларацію. Простіше кажучи, НАБУ звинувачує главу мінінфраструктури в тому, що він живе не у відповідність до своїх статків, та готове доводити це в суді. Сам же підозрюваний каже, що ця справа - політична, обіцяє захистити свою честь в суді та розповісти про те, хто, за що і чому прагне посадити його на лаву підсудних.
Обурення Омеляна цілком можна зрозуміти. Він не має власного бізнесу. У своїй роботі він декларує прозорість та публічно говорить про тих, хто намагається на нього тиснути. Сфера його відповідальності - авіаперевезення, залізниця, автомобільні шляхи, пошта та багато іншого. Мільярдні бюджети, неймовірні можливості, перетин багатьох бізнес-інтересів. Тому цілком зрозуміло, що дії НАБУ Омелян сприймає як тиск на себе. Тим більше, що закиди НАБУ (незадеклароване проживання в чужому будинку протягом двох місяців і купівлю братові старого вживаного автомобіля) міністр сприймає як індульгенцію. Мовляв, антикорупціонери не мають до нього як до міністра жодних претензій.
Звичайно, Володимир Омелян захищатиме свою честь в суді. І, можливо, виграє процес. Тому зараз ця справа виглядає як показове покарання напередодні президентських виборів. Адже всі чудово розуміють, що практично кожного другого українського чиновника можна притягнути за тією ж статтею, що й Омеляна, - про незаконне збагачення. Було б бажання. За різними оцінками, до 60 відсотків української економіки перебуває в тіні. Тому офіційні декларації не завжди збігаються з реальними доходами і життям чиновників. Тобто на місці Омеляна може опинитися будь-хто з них. Якщо цього вимагатиме політична доцільність.
З СІЗО - в президенти?
Досі жодна резонансна справа НАБУ проти вищих посадових осіб країни не закінчилася судовим вироком. Варто нагадати, що антикорупціонери висували звинувачення в скоєнні злочинів голові Центрвиборчкому Михайлові Охендовському, керівнику Державної фіскальної служби Роману Насірову, меру Одеси Геннадію Труханову, колишньому народному депутату України Миколі Мартиненку і чинним членам парламенту Бориславу Розенблату і Максиму Полякову.
Хтось із вищезгаданих домігся закриття кримінального провадження (як глава ЦВК), хтось очікує на вирок (як Мартиненко), а дехто вирішив балотуватися в президенти України (як Насіров). Кримінальне провадження НАБУ поки не зіпсувало кар'єру жодному з підозрюваних. Більш того, вони йдуть у відкритий наступ на НАБУ, директора якого, Артема Ситника, самого підозрюють в розголошенні державної таємниці й таємниці слідства. Одним словом, той, хто висуває звинувачення всім, сам опинився під слідством.
На превеликий жаль, за час своєї роботи Національне антикорупційне бюро так і не стало ефективним і дієвим інструментом в боротьбі з корупцією на найвищому політичному рівні. Якісь нічні зустрічі Артема Ситника у будинку Петра Порошенка, які зафіксували журналісти, неприкрита війна Генеральної прокуратури та Служби безпеки України проти детективів і слідчих НАБУ змушують зі скепсисом ставитися до результатів роботи одного з центральних антикорупційних органів України.
Троє друзів, яких Порошенко так і не посадив
За чотири роки свого президентства Петро Порошенко неодноразово цитував слова першого прем'єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю про трьох друзів, яких треба посадити, щоб подолати корупцію. Щоправда, завжди йшлося не про найближче оточення Петра Олексійовича, а про друзів прокурорів. Але, як показав досвід, поради Порошенко не стали в нагоді жодному з трьох генеральних прокурорів. Не запроторив до в'язниці трьох своїх друзів й сам президент.
Володимир Омелян не входить до когорти друзів Петра Порошенка і генпрокурора Юрія Луценка. Тим паче - Артема Ситника. А це означає, що він має шанс публічно довести свою невинуватість у суді. Якщо хтось вирішив зробити з глави мінінфраструктури цапа-відбувайла, то ця людина сильно помиляється. Омеляну нема чого втрачати. Тож не виключено, що в найближчому майбутньому ми станемо свідками одкровень міністра, зокрема, і про друзів Петра Порошенка, які, ймовірно, намагалися впливати на міністра інфраструктури. А отже, замість справи Омеляна ми можемо отримати справу друзів Порошенко. І той, хто прагнув публічної прочуханки для міністра, буде змушений гасити полум'я у власному будинку.