Громадськості пропонують забути багато про що. По-перше, про повне безсилля (або небажання) слідчих органів знайти і допитати імовірного організатора злочину, Руслана Мухудінова. По-друге, про повну нездатність (або знову ж небажання) щось з'ясовувати стосовно замовників убивства опозиційного політика.
По-третє, пропонується забути про всі дивні речі, пов'язані з розслідуванням. Зокрема про відсутність записів з частини камер спостереження, загадкову свободу дій вбивць у місці, яке в Росії чи не найбільш серйозно охороняють, наглядають та прослуховують. По-четверте, і це найголовніше - про поспіхом нав'язані публіці причини вбивства, пов'язаного нібито з висловлюваннями Нємцова на підтримку журналістів французького сатиричного тижневика Charlie Hebdo.
Протиріччя у процесі
Згадаймо обставини справи. Кілька людей, які офіційно перебувають або незадовго до цього перебували в офіційній силовій структурі протягом досить тривалого часу, ретельно готують убивство одного з найвідоміших політиків країни. Це відбувається на очах у численних спецслужб, які всі пересування цього політика ретельно відстежують через його опозиційність. Потім вони реалізують план убивства в кількохстах метрах від офіційної резиденції глави держави. Їх ловлять. Виникають підозри про те, що замовники вбивства - найближчі родичі одного з найбільших регіональних керівників країни.
Утім, ці чутки так і залишаються чутками. Замовників ніхто до пуття не шукає. Основною версією слідства дуже швидко стає та, яка майже повністю виключає політичний мотив вбивства, хоча саме опозиційною політичною активністю і був відомий небіжчик. Головний обвинувачений кілька разів змінює свідчення, заявляє про тортури.
Але ці деталі під час процесу особливо не вивчають, і суто неполітична версія злочину залишається головною. Вирок виявляється суворим, але не таким, як багато хто очікував. Перевірити, чи стануть засуджені його насправді відбувати, буде важко.
Вирок вирокові
Не вдаючись у деталі, зазначу, що в період протестів 2011-2012 років (на Болотній площі в Москві після виборів до Держдуми 4 грудня 2011 року, на яких перемогла "Единая Россия". - Ред.) я особисто зміг переконатися в тому, як ретельно наглядали за Борисом Нємцовим спецслужби. Я не вірю, що вони не помітили стеження за політиком, і тому не можу довіряти вердиктам суду.
Відсутність у рішенні суду матеріалів про організаторів і, що ще важливіше, замовників вбивства колишнього російського губернатора, віце-прем'єра, депутата парламенту, співголови опозиційної партії і, зрештою, чинного депутата ярославських законодавчих зборів - вирок вирокові. Це не перший випадок, коли слідство успішно уникає помітних постатей, лояльних до Кремля. Так, новгородському губернаторові Андрію Турчаку слідство не поставило жодного запитання у справі про побиття журналіста Олега Кашина.
Мабуть, уперше така велика кількість колишніх і чинних силовиків була задіяна в настільки масштабній операції з відстежування й убивства однієї з найпомітніших публічних фігур Росії. І при цьому суду настільки нецікаво, хто їх спонукав до цих дій, скеровував, фінансував, врешті-решт?! Навіть у справі про вбивство (журналістки-розслідувачки. - Ред.) Ганни Політковської не фігурувало так багато і таких скандальних подробиць.
"Фігура замовчування"
У цій справі є гігантська "фігура замовчування". Скажемо відверто: якщо б не йшлося про силовиків з Чечні, якби у зв'язку з убивством Нємцова не згадувалися імена найближчих соратників і навіть родичів Рамзана Кадирова, якби російська бюрократія і російське суспільство не знали про особливу довіру президента Путіна до Рамзана Кадирова, справа виглядала б геть інакше.
Справа Нємцова нагадала всій Росії: для Чечні чинні особливі правила. Її поліцейські і співробітники спецслужб лише формально стосуються федеральних структур, в чию форму вони вдягнені. Рамзан Кадиров - лише формально один із глав російських регіонів. Чечня - лише формально частина Російської Федерації.
У реальності чеченські силовики підпорядковані виключно Рамзанові Кадирову. Той, своєю чергою, є незалежним політиком у Росії, який підпорядковується тільки Володимирові Путіну. Кадиров - один з наймогутніших мусульманських лідерів у світі. Він недоступний, непідсудний, він сам собі закон. Чеченська Республіка, безсумнівно, якоюсь мірою залежить від Росії, хоча б тому, що отримує кошти з федерального бюджету. Але це, мабуть, те незначне, що пов'язує її з рештою країни.
У матеріалах журналістських розслідувань ми читаємо про розправи над геями, про позасудові страти, про шаріатські заборони. Але ці публікації завжди не завершуються нічим. Їх зустрічають агресивні спростування з Грозного, які часто межують зі знущаннями ("у нас геїв немає, а якби були, то з ними розібралися б їхні родичі") і промовисте мовчання федеральної влади.
Костянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь".
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.