Коментар: Сто днів прем'єрства Гройсмана
Ще в день призначення Володимира Гройсмана прем'єр-міністром президент Петро Порошенко заявив про завершення політичної кризи в країні. І це попри той факт, що на момент відставки Яценюка опозиційний блок в Раді зріс числом: тепер до його складу входять колишні соратники БПП, "Народного фронту"-"Батьківщини", "Самопомочі" та Радикальної партії. Спроба поставити крапку в безкінечному серіалі "Порошенко проти Яценюка" створила нову політичну реальність, у якій відставка уряду Гройсмана - лише питання часу.
Мистецтво керувати державою
Під час свого першого виступу в парламенті Володимир Гройсман пообіцяв народним депутатам продемонструвати, як слід керувати державою. Для більшої переконливості йому бракувало хіба що черевика, яким свіжоспечений прем'єр гатив би по трибуні. Але за минулі три місяці країна так і не змогла збагнути, в чому ж полягає мистецтво керування державою від прем'єр-міністра Гройсмана.
Глава уряду був і залишається обережним у своїх діях. Така поведінка обумовлена, напевно, тим, що на відміну від свого попередника, у нього за спиною немає ані власної партії, ані власної фракції. Все, що він має, - довіра президента Перта Порошенка та річний імунітет від парламенту. Гройсман - це політична Попелюшка, яка з дванадцятим бемканням годинника може втратити все. Добра фея для нього - нинішній глава держави.
Чи готовий Гройсман вести самостійну гру як політик? Напевно. Він навіть намагався це продемонструвати, наполягаючи на включені до уряду своїх побратимів по Вінниці. Гройман прагне бути самостійним гравцем. Виключати цього не можна, але не в цей момент та не при цьому президентові. Він був і лишається супутником Петра Порошенка.
Показово й те, що на нещодавній зустрічі з міськими головами прем'єр заявив, що досі почувається мером. Сказано це було в контексті того, що він, мовляв, розуміє всі проблеми місцевого самоврядування. Але це чи не найвлучніше характеризує нинішнє світосприйняття Володимира Гройсмана.
Невиконані обіцянки
Однією зі своїх заслуг нинішній Кабінет міністрів називає подолання енергетичної залежності від Росії. Однак цей процес розпочався ще під час прем'єрства Арсенія Яценюка. А вже після його відставки уряд підвищив ціну на газ і, відповідно - вдвічі-втричі збільшив тарифи на тепло й житлово-комунальні послуги для населення. Уряд Гройсмана запевняє, що не мав вибору.
Утім, більшість українців навряд чи заспокоюють розповіді Гройсмана про відхід України від російської залежності та обіцянки субсидій. Попереду - осінь, і ціну цієї незалежності українці відчують на своїх гаманцях. Для них проведення акцій протесту та розгортання можливої політичної кризи в Україні - шлях до дострокових парламентських виборів. Для Володимира Гройсмана це - прямий шлях до відставки.
Те, що Гройсман - технічний прем'єр-міністр, здається, не викликає жодних сумнівів. Його команда - тимчасовці. Вони розуміють, що їхнє перебування при владі буде нетривалим. Можливо, саме тому за минулі три місяці частина обіцянок команди Гройсмана так і залишилась обіцянками.
Конкурент Порошенка
Майбутнє уряду Володимира Гройсмана залежить від стабільності парламентської коаліції. Однак те, як відбуваються голосування в Раді, свідчить про її хиткість. Члени коаліції вимушені періодично звертатися за голосами до колишніх побратимів Януковича. Це робить вразливим не лише парламентську більшість, а й уряд. Опозиція взагалі стверджує, що парламентської коаліції не існує.
Якщо Володимир Гройсман справді хоче втілити в життя свої обіцянки - щодо створення "чорної сотні" для боротьби з контрабандою, проведення податкової реформи та наступного етапу приватизації - йому не обійтися без підтримки парламенту. А це значить, що нинішній прем'єр шукатиме компроміс не лише з парламентською більшістю, але й опозицією.
Варто також зауважити, що багато українських прем'єр-міністрів намагались пересісти з прем'єрського крісла в президентське. Не виключено, що у цьому зацікавлений і Володимир Гройсман. Але лише тоді, коли йому дозволить це той, хто привів його у велику політику.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст та політичний оглядач. Видав кілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW.