Ми маємо ще раз собі нагадати: Туреччина та Нідерланди є членами співтовариства, що поділяє однакові цінності та називається НАТО. Туреччина також подала заявку на членство ще в одному співтоваристві, яке об'єднують спільні цінності, а саме - в Європейському Союзі. В обох спільнотах високо цінують свободу висловлювання та взаємну повагу. На минулих вихідних турецький уряд своєю грубою поведінкою фактично дискваліфікував себе від участі в обох організаціях.
Якби геостратегічно важлива Туреччина не була настільки потрібною як учасник оборонного альянсу, а також як центр для стримання потоку біженців та мігрантів, то багато європейських політиків залюбки показали би націоналістові Ердогану, який полюбляє провокувати, червону картку. Попри його нечуване хамське порівняння поведінки Німеччини з нацистськими методами та погрози на адресу Нідерландів, Європейський Союз і надалі уникає будь-яких дій у відповідь. На останньому саміті ЄС у Брюсселі провокації Анкари та її стратегія, спрямована на перенесення до ліберальних демократій Європи турецької виборчої агітації, взагалі не обговорювалися. Євросоюз також не погрожував Туреччині можливим припиненням надання європейської допомоги. Як і раніше, сотні мільйонів євро готові для подальших виплат Анкарі як "допомога перед вступом", в тому числі і для побудови правової держави. Це вже справжня сатира.
Спільна європейська відповідь, до якої раніше закликав тільки австрійський канцлер Крістіан Керн (Christian Kern), так і не з'явилася. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) не змогла сказати чітке "ні" агітаційним маневрам турецького уряду. Ця спроба деескалації погано скінчилася і ще доведе свою помилковість у наступні тижні. Турецький уряд не здаватиметься аж до конституційного референдуму, який призначений на 16 квітня, та намагатиметься зіграти на протиставленні країн ЄС одна одній. У Франції турецькі міністри мають право агітувати, у ФРН - іноді, а в Нідерландах їх навіть визнали небажаними особами. У Швеції скасували угоду на оренду приміщення для агітаційного заходу, а Данія відкликала запрошення для турецького прем'єр-міністра. Єдиного фронту немає, а його можна було би створити.
Вільне виголошення промов має свої межі
Іноземці мають право на свободу висловлювання в ЄС, але це право не є абсолютним. Як постановив конституційний суд ФРН, воно не поширюється на явну передвиборну агітацію, сповнені ненависті промови та масові зібрання, на проведення яких потрібен спеціальний дозвіл. Посилатися на міжнародне право, як це зараз робить турецька міністерка Фатма Бетюль Сайян Кайя, котру вислали з Нідерландів, абсурдно. Віденська конвенція про дипломатичні відносини дає спеціальні права голові дипломатичної місії, а не членам іноземних урядів. Якщо йдеться про загрозу громадському порядку, то у доступі до консульства урядовцю, звичайно ж, може бути відмовлено, як це і сталося в Нідерландах. Турецький уряд зробив те саме, ізолювавши нідерландське посольство в Анкарі.
Кому вигідно використовувати цю негідну суперечку між власне дружніми державами? У Туреччині з подій, що сталися на вихідних, із задоволенням скористається президент Ердоган. Його прибічники у Європі стануть ще більш відданими йому. Один чоловік вивісив над консульством у Роттердамі замість нідерландського турецький прапор, вигукуючи при цьому "Аллах акбар!" Критикам ісламу з оточення Геерта Вілдерса тепер буде легко посилити упередження та зібрати голоси на парламентських виборах, що відбудуться 15 березня. У боротьбі за голоси виборців у Нідерландах тепер можуть вимагати жорстких дій відносно Туреччини не лише праві популісти, але й прем'єр-міністр Марк Рютте.
Врешті-решт туркам доведеться розплачуватися
Отже, у короткій перспективі ця ситуація є виграшною для учасників виборчих перегонів у Туреччині та Нідерландах, проте в підсумку розплачуватися доведеться турецьким компаніям та економіці. Туристична галузь після спроби путчу та радикалізації Ердогана ще більше послабилася. Інвестори Туреччину оминають. Громадяни ЄС тепер не поспішатимуть їхати до Туреччини. Ніхто не повинен терпіти, аби його обзивали нацистом, заради того, щоб потім провести "спокійну" відпустку в умовах надзвичайного стану в Антальї. Перспектива скасування віз для турецьких громадян відсувається у дуже далеке майбутнє.
Турецький уряд, який у своїй країні буквально топче ногами свободу думки та вважає німецьких журналістів терористами, фактично втратив право на свободу думки в ЄС. Уявімо собі нідерландського правопопуліста Геерта Вілдерса, який хотів би на передвиборному мітингу в Стамбулі покритикувати ісламістську політику правлячої "Партії справедливості та розвитку" (AKP). Якою була би реакція турецького уряду?