Коли у 2003 році Реджеп Таїп Ердоган прийшов до влади, він виступав у ролі ліберального реформатора, який прагнув вести Туреччину до Європи. Однак критики вже тоді попереджали, що він - вовк в овечій шкурі й застрибнув на "потяг демократії" лише для того, щоби в потрібний момент із нього зійти.
І вони мали рацію: Ердоган дійсно зійшов з цього потяга, щойно в нього вийшло усунути політичних супротивників, які не дотримувалися релігійних поглядів, в армії та органах правосуддя. Відтоді він рухається до зовсім іншої мети - убік султанату. Розпочалася подорож у часі до османського минулого.
Туреччина рухається у минуле
Протягом наступних років ніхто не зміг зупинити Ердогана. Впевнено, майже віртуозно, він усував одну за одною перепони на своєму шляху: протести в стамбульському парку Гезі, корупційний скандал, спробу путчу. У червні 2018 року він запровадив у Туреччині президентську форму правління, що надає голові держави дуже широкі повноваження - так було створено одноосібний режим.
Нині Ердоган урядує в Анкарі з нового президентського палацу на 1000 кімнат, зведеного в 2014 році. Його мрія - 100-річчя Турецької республіки в 2023 році має ознаменувати початок новоосманської ери. Однак трон під ним починає хитатися. У 2019 році з'явилися перші ознаки того, що мрії Ердогана можуть і не справдитися.
Економічна криза як початок кінця
Влада Ердогана почала слабнути влітку 2018 року, коли його прорахунки в економічній політиці обернулись негативними результатами. Щоби підтримати систему, що спирається на кумівство, він вливав інвестиції у будівельну галузь. Сьогодні турецька економіка неефективна, перебуває у стані кризи і страждає від великих стрибків курсу національної валюти. У Туреччині високе безробіття, особливо серед молоді. Роздратування населення країни посилилось різким зростанням цін на продукти харчування, зокрема овочі й фрукти.
На місцевих виборах у березні минулого року партія Ердогана втратила владу в найбільших містах країни. Найболіснішою для президента була перемога опозиції у Стамбулі - найбільшому економічному центрі Туреччини із до краю набитою скарбницею, грошима, яких президент потребує для збереження влади.
Хто втрачає Стамбул, втрачає всю країну
Ердоган не хотів миритися з поразкою. Він тиснув на виборчу комісію, домігся проведення повторних виборів. Але все марно: на політичній сцені зійшла нова зірка - Екрем Імамоглу. Соціал-демократ не втратив самоконтролю, на випади Ердогана реагував привітно.
Він упевнено виграв повторні вибори у Стамбулі в провладного кандидата, колишнього прем'єр-міністра Біналі Їлдирима. Імамоглу дуже популярний, у нього, як вважає багато хто в Туреччині, є шанси стати президентом.
Тиск з усіх боків
Ще однією причиною поразки президентської Партії справедливості та розвитку (ПСР) на місцевих виборах стала стратегія Ердогана на поляризацію суспільства. Різноманітні опозиційні партії - ісламісти, націоналісти, соціал-демократи, ліберали - попри політичні відмінності об'єднали зусилля заради перемоги над спільним супротивником.
Позиції Ердогана слабшають і в його Партії справедливості та розвитку, яку впродовж останніх років покинули близько мільйона членів. Колишні соратники президента - експрем'єр Ахмет Давутоглу, колишній міністр фінансів Алі Бабакан і колишній президент Абдулла Гюль - вийшли з неї і створили власні партії, які на наступних виборах перетягнуть на свій бік частину консервативного електорату ПСР.
Завдяки здатності долати кризи й силі волі Ердоган за 16 років при владі зміг перетворитися на "султана" Туреччини. Він наділив себе майже монархічними повноваженнями й, здавалось би, непорушно засідає на своєму троні. Але в 2019 році неочікувано розпочалися зміни, й багато що тепер працює проти нього.
До того ж, дата, яку країна відзначатиме у 2023 році - це століння створення сучасної Туреччини, свято, що нагадує про ліквідацію султанату.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.