Турбіни Siemens у складній геополітичній грі
Міжнародний концерн Siemens цими днями змушений був добряче виправдовуватися. Як могло статися, що російський партнер компанії постачає до Криму високоякісні турбіни Siemens - причому, начебто зовсім без відома німецького виробника? І як бути з російським спеціальним підприємством, відповідальним за встановлення та введення в експлуатацію турбін? Siemens є співвласником цього підприємства і при цьому стверджує, що був здивований його планами щодо Криму. За словами представників німецького концерну, російські партнери вдалися до обману й порушили договори. Через це Siemens позивається до своєї компанії-партнера в Росії, а іншому підприємству - у разі його діяльності на території Криму, погрожує юридичними наслідками.
Це класична спроба вибити м'яч подалі від власних воріт, аби розрядити небезпечну ситуацію біля них. Адже якби вдалося довести, що Siemens обхідними шляхами доставив на анексований півострів товари, на які накладено ембарго, це було би чітким порушенням санкцій Євросоюзу. У такому разі перед нами постав би міжнародний концерн, який скотився до махінацій - все заради отримання прибутку.
Напевно, компанію здолав страх опинитися втягненою в Європі у катастрофічний в політичному сенсі та юридично надзвичайно витратний конфлікт. Тому краще вже ризик суперечливого з багатьох точок зору судового процесу в Росії: до свого власного партнера на ринку з відсутніми правовими гарантіями позивається лише той, хто справді опинився у критичній ситуації.
Суперечлива торговельна політика
Siemens вже довелося одного разу обминати небезпечні мілини торговельної політики довкола Криму. Через декілька днів після того, як Росія захопила й анексувала український півострів, очільник концерну Джо Кезер (Joe Kaeser) полетів до Москви, аби провести зустріч у хорошому настрої з російським президентом Володимиром Путіним. Пізніше у своєму інтерв'ю Кезер згадував про "короткострокові турбулентності", маючи на увазі дипломатичні жорсткі реакції Заходу на неоімперіалізм Путіна. Оглядачі тоді висловлювали підозри, що для Кезера та інших німецьких капітанів промисловості їхні бонусні виплати куди важливіші за міжнародне право.
Тож Siemens ще три роки тому повинен був дізнатися, що хороші економічні відносини не перебувають у політичному вакуумі. Тим часом атмосфера стала ще більш напруженою, і це відчуває не лише Siemens. Німецьким підприємствам і ФРН загалом знову і знову закидають підступну подвійну гру. У політичному сенсі - і цього ніхто не заперечить, економічні санкції ЄС щодо Росії були запроваджені та діють донині у першу чергу саме з ініціативи Німеччини - попри увесь опір. Однак в економічному сенсі - таким є головний закид - німецькі підприємства і надалі блискуче ведуть бізнес: попри санкції, ба навіть завдяки їм.
Геополітична гра без арбітра
Цей закид лунає передусім у Варшаві та Києві - і в цьому немає нічого дивного. Однак він усе частіше починає звучати і в Брюсселі - що має стати тривожним сигналом для Берліна. А з того моменту, як США намагаються завадити запланованому будівництву російсько-німецького газогону через Балтійське море, німецько-російські економічні відносин остаточно перетворилися на м'яч для гри на полі геополітики. Причому в цю гру грають в основному майже без правил та без арбітра.
Більше ніж просто побічним аспектом у цій грі є те, що новий газопровід, будівництво якого має обійтися у десять мільярдів євро, залишить у найбільшому програші саме Україну. Адже країна щороку втрачатиме близько двох мільярдів євро прибутку від транзиту російського газу. У цій складній ситуації можна лише порадити і Siemens, і німецькому урядові привести до ладу свої справи в Криму. А ще краще - тримаючись осторонь Криму.