Коментар: Україна виходить з пострадянської епохи

Те, що відбулося 9 квітня 2015 року в Україні, мало статися ще 1991 року. Верховна Рада оголосила поза законом комуністичну та нацистську ідеології, їхню символіку, а також атрибути СРСР та УРСР. Незалежній Україні знадобилась майже чверть століття, щоби визнати комуністичну ідеологію злочинною і шкідливою для держави. Віднині дискусію - бути чи не бути комуністам в Україні, схоже, закрито.

Спадкоємці КПРС

Після серпневого путчу 1991 року діяльність компартії в Україні вже була під забороною. Її майно було націоналізовано, а її члени вступили до новоствореної Соціалістичної партії. Втім, заборона КПУ не завадила екс-комуністам очолити вже незалежну державу. Колишнього секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука обрали президентом, а в парламенті збереглася стабільна більшість з них чисельністю 239 депутатів.

За два роки президія Верховної Ради дозволила реанімувати компартію. Власне, тоді стало зрозуміло: незалежна Україна не збирається відмовлятися від комуністичної ідеології. Як результат – упродовж останніх 20 років компартія, афілійована з КПРФ Зюганова, впливала на державну політику на рівні парламенту, уряду й місцевих органів влади. Комуністи були вірними поплічниками президентів Кравчука, Кучми та Януковича. А їхній лідер Петро Симоненко чотири рази балотувався на посаду глави держави, хоча завжди виступав за ліквідацію інституту президента.

Весь цей час члени компартії невпинно підкреслювали: вони є правонаступниками КПРС та компартії радянської України, тому будь-які ініціативи з дерадянізації або з ревізії радянської історії вони саботували, приміром, відмовлялись визнавати Голодомор геноцидом українського народу.

З іншого боку, спекулюючи на протестних настроях своїх виборців, лідери КПУ не цуралися розкошів, перетворивши політику на бізнес. І такою вона була для них до 2014 року.

"Ленінопад" - початок краху КПУ

Ситуація докорінно змінилась під час Євромайдану. Тоді поплічники Петра Симоненка, як давні партнери Партії регіонів Януковича, виступили проти акцій протесту в столиці та країні. Депутати від КПУ підтримали в парламенті “диктаторські” закони 16 січня 2014 року, а дещо згодом комуністи відмовились голосувати за їх скасування.

Все це тривало на тлі початку “ленінопаду” - зносу пам'ятників Леніну. Спочатку Ілліча знесли в українські столиці, а потім хвиля накрила всю країну. І те, що поплічникам Симоненка здавалось окремими випадками хуліганства, перетворилося на масову акцію прощання українців з минулим. Таким саме минулим для країни виявилася і сама компартія.

У травні 2014 року через підтримку сепаратизму на сході країни, тодішній в.о. президента Олександр Турчинов почав вимагати заборони КПУ. Служба безпеки України (СБУ) надала документи про співпрацю комуністів із самопроголошеними "ДНР" та "ЛНР". Далі - розпуск фракції комуністів у Верховній Раді, судовий процес про заборону КПУ (ще не завершений) і допит лідера комуністів Петра Симоненка в СБУ. І, зрештою, фінал - заборона пропаганди комуністичної ідеології в країні.

Комунізм поза законом

Хтось скаже, що заборона комуністичної ідеології в Україні нічого спільного з демократією не має. Мовляв, у вільній країні вільні люди мусять мати право на підтримку тих ідей, які вважають близькими. Безумовно, так і має бути. Але тільки не у випадку з ідеологією, яку культивувала Компартія України, що була своєрідною філією КПРФ.

Заперечення Голодомору, російська мова як друга державна, участь України в СНД, імовірне приєднання України до союзу Росії та Білорусі – ось неповний перелік програмних цілей українських комуністів. Усе це на тлі нинішніх подій виглядає абсурдним. Як, власне, і їхня ностальгія за радянським минулим.

Віднині в Україні не можна цитувати Леніна, апелювати до спадщини Сталіна та інших вождів не лише комунізму, але й нацизму. Під забороною – кумач, гімни СРСР та УРСР, радянська символіка. За публічні прояви любові до всього цього можна потрапити до в'язниці на п'ять, а то і десять років. Між тим, в країні все ще залишаються вулиці та проспекти, міста і села, в яких є радянські назви. Але і цьому, за рішенням парламенту, має бути покладено край раз і назавжди.

Після уходу КПУ – атавізму радянського минулого – завершується пострадянська епоха в історії незалежної України. Після Євромайдану країна чітко визначила свій вектор руху – до Європи. Повернення до СРСР, про яке мріють поплічники Симоненка, не буде.

Автор: Сергій Руденко, журналіст, головний редактор сайту телеканалу "Еспресо TV", автор книг про українських політиків