Щоб зрозуміти, що відбувається, недостатньо лише показати пальцем на насуплену Валлонію та звинувачувати лише її у драмі зі зривом угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Канадою (CETA). Винуватцями катастрофи є також і Єврокомісія, і країни-члени ЄС, федеративна Бельгія та навіть почасти Канада.
Валлонці, які вважають себе залежними від міжнародних корпорацій, висловлювали відповідальним за переговори з Канадою - як бельгійській владі, так і Єврокомісії - свої занепокоєння та зауваження. Відтак у квітні валлонський парламент ухвалив резолюцію проти CETA. Щонайпізніше тоді, коли прем'єр Бельгії та Єврокомісії мали б прокинутися та протистояти опору на ранніх стадіях. Натомість мало що було зроблено. Дата проведення саміту ЄС-Канада була вже давно визначена, тому все пустили самопливом.
Особливі побажання - не лише у Валлонії
Лише за кілька днів до очікуваного підписання у ЄС з подивом зрозуміли, що Валлонія не відмовилася від претензій. До впертості бельгійську федеральну землю заохочував і приклад інших членів Союзу, які висловлювали особливі побажання чи ставили ультиматуми. Румунія та Болгарія, приміром, висунули Канаді вимогу безвізового режиму для своїх громадян. Німці останньої миті додали три умови, які б дозволили їм та іншим учасникам угоди відмовитися від CETA, якщо німецькі суди знайшли б до чого причепитись.
Сторонньому спостерігачеві може видатися дивним бельгійський устрій, за якого п'ять парламентів регіональних та мовних спільнот мають незвично вагоме слово щодо міжнародних угод. Але це не могло бути сюрпризом для бельгійського прем'єра та Єврокомісії, яка сама засідає у Брюсселі. Складність управління у федеральній Бельгії була відома всім, хто хотів це знати.
Помилку зробила і Канада: Оттава поставила забагато на Єврокомісію та спільні інтереси 28 держав-членів. Утім, канадські експерти визнають, що й досі укладається не єдина угода з ЄС, а 28 окремих договорів. Хоча юридично у Єврокомісії єдиний мандат на переговори, країни-члени ЄС не сприймають це так серйозно.
Паралізований велетень ЄС
Драма із CETA показує, що ЄС наштовхнувся на межі своїх можливостей. Обов'язкова одностайність робить його неповоротким та вразливим до шантажу. Для майбутніх перемовин - приміром, зі США (ТТІР) чи Японією, - потрібна краща стратегія. Країни-члени, як і регіони, мають у разі необхідності бути залученими до переговорів раніше. Це непросто, але, ймовірно, неминуче. Інакше ж ЄС ззовні та зсередини знову видасться паралізованим. Навіть доброзичливі громадяни ЄС запитують, навіщо Союз взагалі потрібен, якщо жодного разу не досяг успіху в головній сфері своїй відповідальності - торгівлі та єдиному ринку? Чи не задихається він?
Звісно, відкладання CETA незручне. Проте це не кінець світу чи світової торгівлі. Зрештою обидві сторони мають першочергові економічні інтереси в цій угоді. Зараз же лише фаза підписання. Справжній виклик ще попереду - ратифікація CETA Європарламентом, 28-ма національними парламентами та низкою регіональних зборів (зокрема, валлонськими). Тоді право голосу знову матимуть, приміром, і німецькі Саар чи Саксонія, оскільки у ФРН у ратифікації беруть участь і федеральні землі.
CETA як тренд
Погляд назад дає зрозуміти, що валлонці, ймовірно, просто сказали вголос те, що потай думає чимало європейців. А саме: наслідки глобалізації торгівлі та економіки відчуваються неприємно. Ізоляція та повторна націоналізація повертаються у моду. Вихід Великобританії з ЄС чітко передає ці настрої. У Німеччині популісти лівого та правого штибу виступають проти вільної торгівлі та ЄС. Референдум щодо асоціації ЄС-Україна у Нідерландах, тріумф націоналістів на виборах в Австрії, угорське "ні" біженцям - нові і нові симптоми кризи довіри всередині Союзу.
Під ребро Євросоюзу може дати й ще одне голосування. В Італії з ініціативи прем'єра Ренці на початку грудня пройде референдум. Опозиція подає його як голосування щодо ЄС, хоч це і не питання плебісциту. Адже йдеться "лише" про конституційну реформу.