Коментар: Європі потрібна нова політика щодо біженців
Що ще має статися, аби Європейський Союз змінив свою міграційну політику та політику щодо біженців? Скільки ще людей мають загинути у Середземному морі, аби європейські політики схаменулися та почали діяти? Скільки ще потрібно жалобних церемоній, щоб Брюссель нарешті відреагував?
Саме переобтяжена боргами Італія показала після катастрофи з судном біля Лампедузи, що трапилась у жовтні 2013 року, як Європі слід було б реагувати на такі катастрофи: кораблі італійських військово-морських сил патрулюють у рамках місії Mare Nostrum усю акваторію між Північною Африкою та Південною Європою. Але, хоч таким чином Італії, ймовірно, вдалося врятувати багато тисяч людських життів від смерті у морській безодні, інші європейські країни не захотіли долучитися до видатків обсягом 108 мільйонів євро на рік.
Натомість у листопаді 2014 року європейське відомство з безпеки кордонів Frontex взялося за завдання рятувати біженців. Ця місія, яку охрестили Triton, мала б бути дешевшою. Тож вона сконцентрувала свою увагу на порятунку біженців поблизу європейського узбережжя. Тим же, хто зазнає лиха далеко від Європи, наприклад, біля узбережжя Північної Африки, як нещодавно, вона не допомагає. Таким чином легковажно нехтують загибеллю тисяч.
Більше жодних жалобних промов
Після чергової трагедії в Середземному морі я не бажаю більше чути співчуття з вуст європейських політиків! Той, хто не хоче брати участі у таких рятувальних місіях, як Mare Nostrum, бо це йому, бачте, забагато коштує, має бути принаймні досить відвертим, щоб відкрито визнати, що життя біженців з Еритреї, Ефіопії чи Сирії для нього нічого не варте.
Якщо поглянути на європейську аграрну політику, то стане ясно, наскільки цинічною була дискусія про фінансування місії Mare Nostrum: щороку ЄС витрачає близько 50 мільярдів євро на дотації для сільського господарства. Тобто європейці за день витрачають на дотації для аграріїв більше, ніж потрібно на порятунок біженців завдяки таким місіям, як Mare Nostrum, на цілий рік.
Три вимоги
Плани для нової міграційної політики та політики щодо біженців вже роками чекають на своє втілення. По-перше, у короткотерміновій перспективі операції з порятунку треба знову розширити на всю акваторію Середземного моря. Звісно, фінансування на цю програму, як на спільну справу, має надходити від усіх країн-членів ЄС. Не слід залишати Італію напризволяще, як у випадку з місією Mare Nostrum.
По-друге, у середньостроковій перспективі слід реформувати європейську міграційну політику. Окрім права на одержання статусу біженця через політичні переслідування та захисту біженців з кризових регіонів, приміром, Сирії, треба визнати легальною міграцію з економічних міркувань. Європа вже протягом років вважається де-факто континентом міграції. Багато країн стикаються з проблемою старіння населення, тож вони і в майбутньому потребуватимуть мігрантів. За допомогою квот та регламентованої шкали балів така міграція мала б стати легальною та прозорою. А це, своєю чергою, зменшило б штурм багатьох економічних мігрантів на судна буксирів в Середземному морі.
По-третє, у довгостроковій перспективі ЄС має звертати більше уваги на причини міграції та втечі з рідних місць. Той, хто під час військової операції розбомбив державну інфраструктуру у Лівії, не може після того так просто відмежуватися та спостерігати, як країна дедалі глибше занурюється в хаос. А ще ЄС має активніше та послідовніше наполягати на дотриманні прав людини. Це стосується, приміром, Еритреї - країни, звідки походить більшість біженців, що добираються до Європи Середземним морем. Як ЄС так і його країни-члени вже багато років не переймаються проблемами Еритреї, а диктаторський режим, який там панує, вони на початку ще й підтримували фінансово.
Настав час для дій - час для балаканини та скиглення вже давно минув.