Коментар

Як зупинити автократичного главу держави, який брутально, незважаючи на втрату іміджу, відстоює свої інтереси? Це питання поставили собі як міністри закордонних справ країн-членів ЄС, так і днем раніше посланці НАТО у Брюсселі. Знайти відповідь на це питання дуже непросто, якщо не вдаватися до застосування зброї та не ризикувати непередбачуваним конфліктом. Володимир Путін - людина минулого, яка все ще мислить старими категоріями "холодної війни". Своїм вторгненням у Крим Путін чітко демонструє, що він, як і раніше, зазіхає на сфери впливу колишньої радянської імперії.

Путін - колишній офіцер КДБ, апаратчик, владний політик, не демократ, і аж ніяк не "бездоганний демократ", як стверджував про нього багато років тому екс-канцлер ФРН Ґергард Шредер. На це можна нарікати, але Путін зрештою впевнено тримає Росію у кулаку. Тож з ним треба говорити і розумітися, якщо є бажання уникнути гіршого. Емоції підказують, що Євросоюз мав би зараз показати свою силу. Розум каже, що Росію треба намагатись заспокоїти, втягнути в розмову та залучити до дипломатії. Саме цього й прагнуть міністри закордонних справ країн-членів ЄС, лише розмірковуючи про санкції та закликаючи Росію вдатися до заходів деескалації ситуації в Україні. Чи вистачить цих зусиль? Що станеться, якщо Путін і далі слідуватиме своїй логіці?

Конфронтація чи заспокоєння?

Схема не нова і неодноразово повторювалась в історії: можновладець вводить війська на територію іншої країни під тим приводом, що у нього нібито просили захисту меншини та представники його нації на цій території. Він окуповує частину країни з тим, щоб усунути небезпеку. Так було у 1938-му, коли Адольф Гітлер зайняв частини Чехословаччини. Справедливості заради: Путін у цьому контексті не порівнюється із Гітлером, а Судетська область - це не Крим. Обставини зараз інші, однак схема упізнається. Її також можна було розпізнати у 2008-му, коли Путін фактично окупував Абхазію та Південну Осетію у Грузії.

Нині "допомога", яку Росія надає в Криму, вигладає так само. Як у 1938-му та 2008-му демократична спільнота лише спостерігає за діями агресора, адже ніхто не хоче ризикувати бути втягнутим у війну через відносно невеликий шматок землі. Російський президент знає про це і тому може бути впевнений, що західні демократії хоч і протестують, можливо, запровадять санкції, однак не відреагують застосуванням серйозної сили. Цей розрахунок виправдав себе у 2008-му році, коли розбалансувались дипломатичні відносини і звучали відмови від участі у конфренціях, однак нормалізація відносин з економічно важливою Росією відновилась відносно швидко.

ЄС та США повинні діяти злагоджено

Важливо, щоб ЄС зараз показав єдність. Якщо Росії вдасться вбити хоч найменший клин у європейську фалангу, Європа програє. ЄС, крім того, потребує плеча США, оскільки Путіна можна вразити тільки силою. ЄС та США повинні "влучити" у нього там, де він уразливий. Відмову від співпраці у рамках Великої вісімки він зможе пережити, по-справжньому болючими можуть стати економічні санкції. Обмеження торгівлі та фінансових відносин з Росією, однак, коштуватиме грошей та доходів і Заходу та ще й таїть в собі небезпеку ескалації. Путін, поведінку якого важко передбачити, може скоротити поставки газу та нафти до ЄС. А у короткі терміни знайти їм заміну буде дуже складно. Утім, Путін довго не протримається, адже для утримання величезної імперії йому потрібні валютні надходження.

Стримати Путіна, допомогти Україні

Зараз міністри закордонних справ країн-членів ЄС починають з найнижчого рівня загострення. На більше вони наразі не здатні, якщо не хочуть, як Путін, вдатись до моделей поведінки часів "холодної війни". Утім ЄС, США та Міжнародний валютний фонд повинні терміново допомогти уряду України із фінансовими вливаннями, щоб вивести країну із економічно кризового становища та дещо стабілізувати. ЄС повинен "вирвати" в українського уряду обіцянку, що закони на захист російської меншини та російської мови діятимуть, щоб не дати Путіну жодного шансу на виправдання своїх дій.

Часу у ЄС обмаль, адже ситуація у Криму змінюється дуже швидко. У четвер, під час позачергового саміту ЄС, глави урядів країн-членів мають визначитись, чи можливий діалог з Росією, чи час застосовувати санкції. Якби у цій зустрічі міг взяти участь президент США Барак Обама, це було б найкращим свідченням єдності Заходу.