Коментар: Інструменталізована історія
70 років тому капітуляцією "Німецького рейху" у Європі закінчилася Друга світова війна. Утім, цьогорічне відзначення перемоги над гітлерівською Німеччиною відбувається у нелегкий для Європи та Росії час.
Боротьба з фашизмом - тоді й сьогодні?
Адже через агресивну дестабілізуючу політику Кремля Схід України нині перебуває в аморфному стані - між війною і миром. Анексувавши Крим, Росія, крім того, знехтувала принципом недоторканності кордонів, поваги територіальної цілісності держав та відмови від погроз чи застосування сили. Така російська політика цілковито поставила під сумнів європейський мирний устрій, що встановився під час "холодної війни" та був закріплений Паризькою хартією в 1990 році.
Більше того, Кремль виправдовує свої дії в Україні уявною боротьбою з "фашистською хунтою" в Києві. Вже не один місяць контрольовані Кремлем ЗМІ вбивають в голови російського населення та закордонної публіки, що після повалення авторитарного та корумпованого українського президента Януковича керівництво у сусідній країні нібито захопили "фашистські політики, пов’язані з американськими спецслужбами".
Історична перемога з великою символічністю
Тож нинішнє 70-річчя перемоги над нацистською Німеччиною саме дуже доречне для кремлівського керівництва. Перемогу над Німеччиною в Другій світовій війні використовували ще в радянські часи, аби поставити СРСР на п’єдестал моральних переможців - попри злочини сталінізму та комуністичну диктатуру. Ніхто не може і не хоче заперечувати вагому роль Радянського Союзу в перемозі над Гітлером. Однак недиференційований погляд на епоху Другої світової війни заважає критичному осмисленню найбільшої катастрофи XX століття.
Утім, і в пострадянський період в Росії Кремль політично інструменталізував надзвичайну символічність перемоги. Цього року це особливо помітно: російське керівництво намагається легітимізувати перемогою над фашистською Німеччиною 70 років тому нинішнє російське втручання в Україні та антизахідний зовнішньополітичний курс. Парад на Красній площі 9 травня стане кульмінацією такого сповненого готовності до зовнішньої конфронтації настрою.
Тож цілком правильно, що цього року провідні західні політики не відвідують цього заходу, таким чином підкреслюючи, що своєю політикою щодо України Росія відправила себе в міжнародну ізоляцію. Те, що деякі закордонні гості, а також військові підрозділи з Китаю, Індії, Монголії та деяких інших країн беруть участь в параді, не пом’якшує такого вироку. Відмінність між цим святкуванням та парадом п’ять років тому, до 65-ої річниці, - разюча: тоді на святі в Москві були присутні не лише провідні політики. У військовому параді на Красній площі брали участь навіть американські й польські солдати - за нинішньої політичної атмосфери таке годі уявити.
Відповідно дуже прикро, що нині 70-ту річницю перемоги над націонал-соціалізмом в Росії інструменталізують, нею зловживають, аби легітимізувати небезпечну й агресивну російську зовнішню політику щодо сусідньої України.
Спільний спогад про страждання жертв
І все ж, чітке німецьке завдання - дати зрозуміти в день 70-річчя завершення війни, що німці усвідомлюють свою історичну провину і відповідальність за лихо, завдане мільйонам людей. Саме тому участь німецького міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра 7 травня в церемонії вшанування жертв у Волгограді, колишньому Сталінграді - правильний і важливий сигнал для примирення німців і росіян. Для німецького суспільства назва міста Сталінград ототожнюється з заподіяними німцями росіянам злочинами. Те, що німецький міністр закордонних справ Штайнмаєр відвідує заходи саме там, відповідає переконанню сучасної Німеччини, що війна й конфронтація не можуть бути рішенням для політичних розбіжностей.
У такому ж сенсі 10 травня німецька федеральна канцлерка Анґела Меркель разом з російським президентом Володимиром Путіним покладе вінок до пам’ятника Невідомому солдату в Москві. Обидва візити є важливим сигналом російському населенню про те, що Німеччина і Захід не бажають конфронтації з російським народом.