"Крик чорнозему"

"Українське село Ківшовата. 130 кілометрів до Києва, 12 кілометрів до райцентру Тараща... Декілька років тому тут помер останній єврей", - такими словами починається документальний фільм "Крик чорнозему". Нова стрічка режисера Сергія Череватого - документальне відтворення трагічного кінця чотирьохсотлітньої історії цілої єврейської громади у селі. "На згадку про неї не лишилось ані будинків, ані цвинтаря, надгробки з якого пішли на будівництво дороги під час нацистської окупації, яка й стала початком такого кінця", - пояснюють автори фільму.

Фільм народився в розмові

"Якось з колегою Сергієм Пасікою ми говорили на історичні теми, і він розповів як у цьому селі нацисти повністю знищили єврейську громаду. Пізніше місцеві мешканці-українці зібрали самотужки кошти і поставили пам'ятник односельцям-жертвам, - розповів у розмові з DW режисер.

Історія справила велике враження на 39-річного журналіста Сергія Череватого, який зазвичай сюжети присвячує безпековій та військовій тематиці. Однак рік тому він зібрав команду та відвідав Ківшовату, де поспілкувався з тими мешканцями, які пам'ятали часи окупації, та істориками, які досліджували долю єврейської громади села. Після цього сумнівів у необхідності зняти фільм у Сергія більше не було.

Земля кричала кілька днів….

Єврейська складова було цілком органічною частиною життя українських містечок і навпаки. "Українська культура впливала на єврейський фольклор, а він - на українську культуру. Мову їдиш знали українські діти, єврейські діти знали українську. Утисків за релігійною ознакою не було", - розповідає Анатолій Подольський, голова Українського центру вивчення історії Голокосту.

Історики свідчать, що на початку ХХ століття єврейська громада села становила кілька сотень осіб. Втім, Перша світова та Голодомор внесли свої корективи у кількість єврейського населення Ківшоватої, однак громада продовжувала існувати.

Нацистські війська увійшли до Таращі 22 липня 1941 року. "Євреїв вигнали з будинків і помістили у місцеве гетто, яке було оточене колючим дротом", - розповідає один з консультантів стрічки, дослідник-краєзнавець Леонід Лащенко. Місцеве населення, як могло, підтримувало нещасних людей. Напружені будні тривали до вересня 1941-го - доки людей не повели на розстріл.

У сусідній Ківшоватій все трапилось значно швидше: одного дня - 15 серпня 1941-го. Всіх євреїв, які залишились у селі, зібрали та повели на страту до яру. "Вбивали і малих, і великих, - розповідають очевидці. - Одна жінка мала маленьку дитину, і як їх вели розстрілювати, вона просилась, бо була заміжня за росіянином, однак їх все одно розстріляли".

Сергій Череватий каже, що багато свідків говорили про те, що ще три дні після каральних акцій земля ворушилась і з-під неї чулися крики. "Саме тому ми і назвали стрічку "Крик чорнозему", - каже режисер. Документальних даних про імена загиблих у Ківшоватій євреїв не знайдено. Вчителями та учнями сільської середньої школи складено список з 57-ма прізвищами.

Голокост в Україні

Як вдалось встановити авторам фільму, розстрілювали місцевих євреїв есесівці з підрозділу "Оперативна команда 5". Каральні акції підтримувала й допоміжні поліцаї з місцевих.

Утім, "Крик чорнозему" - не просто окрема історія трагічної долі єврейської громади одного села. "Це типова історія, - пояснює Анатолій Подольський. - Епізоди фільму, коли сусіди, ризикуючи власним життям, допомагали рятувати євреїв або коли допоміжна поліція, тобто ті ж колишні сусіди, допомагали окупаційній владі знищувати євреїв, - типові для всіх регіонів України".

Картина Сергія Череватого також показує, які особливості мало знищення євреїв саме в Україні, наголошує голова Українського центру вивчення історії Голокосту. "Євреї Західної та Східної Європи мали різний шлях до смерті", - пояснює Подольський. Євреїв Західної Європи депортували до таборів смерті у Польщі - вони дожили до 1943-44 років. Євреїв Україні на той час уже знищили.

"Український контекст історії Голокосту полягає в тому, що життя більшості євреїв у містах та містечках України брутально забрали там, де вони жили, і на очах тих людей, з якими вони мешкали", - пояснює Подольський.

Науковцями доведено, що з шести мільйонів жертв Голокосту у країнах Європи, півтора мільйони - з України.

Підтримка німецького фонду

Фінансування зйомок стрічки "Крик чорнозему" здійснив німецький політичний фонд, близький до Християнсько-демократичного союзу Німеччини. "Звичайно, головне завдання політичного фонду - сприяння розвитку демократії. Проте ми вважаємо, що обробка власного минулого сприяє розумінню принципів демократії та правової держави сьогодні", - пояснює участь у зйомках фільму Ґабріеле Бауманн, керівниця представництва Фонду імені Конрада Аденауера у Києві.

Вона брала участь у розробці сценарію, неодноразово виїздила до Ківшоватої на зйомки разом зі знімальною группою. "Це було справжнє партнерство, можна сказати співвиробництво", - розповідає про підтримку Фонду Сергій Череватий.

На початку жовтня документальний фільм "Крик чорнозему" презентуватимуть у Ківшоватій. На перегляд люди збираються прийти усім селом. Однак як режисер і Ґабріеле Бауманн, так і експерти кажуть, що в Україні інтересу до теми Голокосту поки що доволі мало. "Ця тема в Україні не заборонена, але й не підтримувана. Держава ніяк до неї не ставиться. Розвиток зацікавленості спостерігаємо тільки на рівні студентства, освітян та науковців-істориків", - ділиться з DW Анатолій Подольський.

"Саме тому я дуже тішусь, що ми маємо стрічку "Крик чорнозему". Використовуватимемо її як документальний матеріал під час наших семінарів, а також безкоштовно поширюватимемо в університетах, школах та інших навчальних закладах", - додає Ґабріеле Бауманн.