Референдум у Курдистані: курс на конфлікт
25 вересня 2017 р.
Питання, яке виноситься на референдум, сформульоване одним реченням: "Чи бажаєте Ви, щоб регіон Курдистан, а також райони за межами регіональної адміністрації стали незалежною державою?" Це питання містять бюлетені, які в понеділок, 25 вересня, отримали близько п'яти мільйонів жителів населеного переважно курдами північного Іраку.
Всенародне голосування проводиться попри різку критику як з боку іракського уряду, так і на міжнародній арені. Утім, серед самих курдів спостерігається значна підтримка референдуму. За даними професора з університету німецького Ерфурта Ферхада Сейдера, який спеціалізується на вивченні історії та культури курдів, близько 80 відсотків курдського населення регіону підтримує проведення такого голосування.
У коментарі DW професор висловив думку, що лідер Курдської автономії Масуд Барзані вже не зможе спинити цей процес. "Ситуація дуже напружена. Барзані не може просто скасувати референдум, адже від цього багато чого залежить. Насамперед - це довіра до нього, до його партії та очікування громадян", - наголосив експерт. А якщо зважати на масові акції на підтримку проведення референдуму, які відбувалися останніми днями, то, найімовірніше, переважна більшість громадян проголосує за незалежність. Утім, поки що лишається відкритим питання, чи курди таким чином справді наблизяться до своєї давно омріяної мети - отримати власну незалежну державу.
Із прапором, але без держави
Курди вважаються одним із найчисленніших народів світу, який не має власної держави. За приблизними підрахунками, близько 35 мільйонів курдів проживають у таких близькосхідних країнах як Туреччина, Ірак, Іран та Сирія. Утім, серед самих курдів немає єдності, адже їх нерідко розділяє кланова чи партійна приналежність. Та попри всі розбіжності та лінії державних кордонів курдів поєднує непереборний націоналізм.
Свій прапор курди мають вже близько ста років. Ще 1919 року, коли країни-переможці у Першій світовій війні проводили в Парижі консультації про майбутній розподіл території колишньої Османської імперії, курдська делегація представила стяг-триколор, що мав червону, білу та зелену смуги із сонцем посеред центральної білої смуги. Обіцяної тоді держави курди не отримали, тож сьогодні вони єднаються навколо свого прапора.
У північному Іраку курдський триколор можна побачити практично всюди. Курдським стягом прикрашені як державні, так і приватні будівлі, у тому числі ресторани. Прапорцями-триколорами оздоблені дзеркальця заднього виду автомобілів таксі. Курдським стягом розмахують на стадіонах та на вулицях.
Незадовго до проведення референдуму Курдською автономією проколися хвиля акцій на його підтримку. Це попри те, що президент Курдської автономії Барзані попередив: "так" за результатами голосування ще не означатиме автоматичного проголошення незалежності регіону. Натомість це призведе, швидше за все, до початку "серйозної дискусії" з Багдадом, наголошував політик. Та й юридичної чинності сам референдум не має.
Безсилий центральний уряд та фактична незалежність
Утім, цей плебісцит ставить під сумнів територіальну цілісність Іраку. Та з огляду на розколи на релігійному та етнічному ґрунті, що й так роздирають цю близькосхідну країну, територіальна цілісність Іраку існує лише на папері, а не в реальності.
Крім того, з 1991 року, тобто після завершення операції "Буря в пустелі", населені курдами райони Іраку мають широку автономію. Експерт Боннського міжнародного центру конверсії (BICC) Маркус Рудольф (Markus Rudolf) наголошує, що іракські курди вже понад чверть століття мають свою де-факто незалежність, і то "економічно, політично, в галузі культурної політики" тощо. Упродовж цього часу курди також могли забезпечувати охорону зовнішніх кордонів регіону та вирішувати, хто має право в'їзду, а хто ні, зазначає експерт.
Із цим погоджується й професор Ферхад Сейдер. Він вказує також на те, що в населених курдами районах вже виросло два покоління людей, які не вивчають арабської мови.
Брязкання зброєю
Попри такі реалії, центральний уряд у Багдаді рішуче відхиляє цей референдум. 18 вересня, тобто за тиждень до його проведення, Верховний суд у Багдаді санкціонував призупинення проведення плебісциту. Кількома днями раніше іракський прем'єр-міністр Хейдар аль-Абаді заявив, що уряд у Багдаді готується до військового втручання, якщо курдський референдум призведе до насильства.
Багдаду особливо дошкуляє той факт, що голосування проводять не лише в Курдській автономії, а й у так званих спірних регіонах, контроль над якими останніми роками отримали загони курдів пешмерга. Це стосується, приміром, багатого нафтою регіону поблизу міста Кіркук. На тлі нинішнього зростання напруги професор Ферхад Сейдер не виключає спалаху конфлікту між курдами та центральним іракським урядом саме за контроль над Кіркуком.
США та Іран на одному боці
На міжнародній арені несприйняття курдського прагнення до незалежності об'єднало такі різні країни як США та Іран, Саудівську Аравію та Німеччину. Та спроби представників цих країн якось вплинути на курдів і змусити їх відмовитися від проведення плебісциту завершилися нічим.
15 вересня парламент Курдської автономії зібрався на перше за два роки засідання, де переважною більшістю голосів підтримав проведення всенародного голосування. Через кілька днів у Тегерані застерегли, що "нелегальні сепаратистські дії" в Іраку дестабілізують регіон, та попередили, що Іран визнаватиме лише єдиний та федеративний Ірак.
Напруга в Анкарі
Особливо роздратовано реагують на прагнення курдів до незалежності в Туреччині. Майже кожен четвертий громадянин Туреччини має курдське коріння. Анкару непокоїть, що близько 20 мільйонів турецьких курдів можуть отримати ще один аргумент на користь посилення власних прагнень автономії.
І той факт, що під час розпочатих із 2015 року операцій турецьких військ проти загонів забороненої у країні Робітничої партії Курдистану (РПК) загинуло близько 2000 людей, аж ніяк не зблизив курдів та уряд в Анкарі. Не кажучи вже про щонайменше 40 тисяч загиблих за час збройного протистояння між турецькою армією та загонами РПК, що точилося з 1984 по 2013 роки.
На тлі цього 16 вересня прем'єр-міністр Туреччини Біналі Їлдирим заявив, що курдський референдум в Іраку став питанням національної безпеки Туреччини. А згодом турецькі військові розпочали масштабні маневри на кордоні з Іраком, які триватимуть і після проведення голосування в населеній курдами автономії. У маневрах візьмуть участь близько 100 танків та одиниць військової техніки, установки реактивного залпового вогню й артилерія.
20 вересня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пригрозив, що Анкара розмірковує над запровадженням санкцій проти Курдської автономії Іраку. Це - значуща погроза насамперед через те, що більшу частину своєї нафти іракські курди експортують саме через Туреччину.
Підтримка з боку Ізраїлю
Підтримує проведення референдуму щодо незалежності курдів лише одна країна - Ізраїль. 13 вересня ізраїльський прем'єр Біньямін Нетаньяху запевнив: "Ізраїль підтримує легітимні прагнення курдського народу до створення власної держави".