Лариса Денисенко: Слова, від яких розриває

"Членкиня? Ви знущаєтеся?"

"Членкиня??" і купа нестримного реготіння.

"Членкиня? Ви серйозно?"

Такі й інші реакції можна побачити в коментарях під статтями, дописами, дослідженнями, есеями про жінок, або ж де жінки розмірковують над світоглядними питаннями, діляться досвідом, виступають з ідеями, стверджуються в сферах, котрі традиційно досі вважаються чоловічими.

Маніфест, новий закон, наукове відкриття, нова релігія, рекорд, успіх, фільм, перемога, книга, мистецтво, потужний рух, наступ? Сенси, люди, здобутки, емоції, враження? Все це відходить на незрозуміло який план, навіть невідомо, чи в принципі людина прочитала все це і чи відгукнулась в ній історія, бо її вразило слово "членкиня". Намертво.

Членкиня. Стоп-слово. І більше ні про що інше людина ніби не здатна думати. Лінгвістичний чи то соціальний ступор. Мені завжди було цікаво, яка ступінь вразливості та яке почуття гумору в людини, котру настільки вибиває зі звичного ритму слово "членкиня", і абсолютно не бентежить слово "член"?

Нещодавно у Франції офіційно визнали фемінітиви для позначення професій: "Це - природна еволюція французької мови". І хоча ставлення до фемінітивів з боку чоловіків та жінок залишається індивідуальним, французька академія пішла на таку мовну легітимізацію, бо "ці зміни мають на меті визнати в мові місце жінки в сучасному суспільстві".

Українська мова, на мій погляд, сприятлива для звучання фемінітивів. А українська жінка має право на те, щоб її помічали, рахувалися, радилися, дослухалися, відзначали зусилля та успіхи.

Членкиня - це про видимість жінок в суспільстві та професії. Так само як адвокатка, біологиня, психологиня, історикиня,  філософиня, амбасадорка, генералка, директорка, керівниця, очільниця, діячка, слідча, президентка тощо.

Членкиня - це про повагу до здобутків жінки в професійному, громадянському, соціальному житті, про визнання та вдячність.

Цікаво, що часто тут справа не у лінгвістичному неперетравленні фемінітивів. І не в тому, що разом з фемінітивом вам до рота потрапляє жук чи сарана.

Бо ж людям цілком легко мовно дається вчителька (чомусь меншою мірою - викладачка і директорка), покоївка (чомусь меншою мірою менеджерка та адміністраторка), телеведуча (чомусь меншою мірою продюсерка), журналістка (чомусь меншою мірою редакторка), медсестра (чомусь меншою мірою лікарка), асистентка (чомусь меншою мірою професорка).

Просто подумайте: а чому? Можливо, тому що це незвично? Бо тривалий час на одних позиціях було більше жінок, а на інших - питомо більше чоловіків. Бо ви не звикли увиразнювати жінок в професії, не помічали і для вас це не є важливим? Неважливо: фахівець чи фахівчиня - аби ж діяли професійно? Від того, що ви вимовите важке слово "фахівчиня"  ефективність та професійність людини не зменшиться.

"Мене принижує слово "адвокатка", воно не серйозне, я - адвокат". Загалом я з повагою ставлюся до думки кожної людини як і до питань її мовного комфорту та бачення себе у світі.

Але, шановні колежанки і колеги, приниження це ж не про фемінітиви. Це тоді, коли ти є принциповою і невідступною людиною, а тебе означають як жорстку і залізну. Коли ти додаєш емоцій в голос, а тебе називають - агресивна чи істеричка. Коли ти повстаєш проти насильства, а тобі кажуть: а чого ти за нього виходила заміж? Коли ти отримуєш студентського квитка, а тобі кажуть: тут ти знайдеш собі освіченого чоловіка.

"Директорка? Та що це взагалі таке? Це образливо і грубо. Як Анька, Танька, Наташка". Я чула і таке. Звичайно, неможливо усвідомити як відгукується мова в головах людей, але фемінітиви це точно не про образу. Це про те, що є жінки в професії. Бо навіть зараз не у всіх професіях є жінки, не пускають. Жінки, а не чоловікині - ще один недолугий жарт від людини, котра хоче бути дотепною і взагалі не розуміє місії фемінітивів.

Між іншим про жарти. Якщо ви думаєте, що дотепно утворювати "ліхтаринь", "столих", "будинкинь", "светринь", якраз це є приниженням, бо жінку у професії ви дорівнюєте до предмета. Уреготатися.

Урядова Уповноважена з питань ґендерної політики, докторка юридичних наук Катерина Левченко в своїй книзі "Ґендерне тяжіння" пише про звичку і страх перед фемінітивами як про страх перед "реальною участю жінок в управлінні державою". 

Не варто боятися. Можна не сприймати, але можна і спробувати застосовувати. Почати бодай з того, щоб не впадати в ступор від слова "членкиня".

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.