Лариса Денисенко: Істерика прокуратури

В Україні урядова криза поглибилась настільки, що вже наче досягнула дна. Але ні, вона опускається ще нижче - і там її вітає вітчизняна прокуратура.

Щоб уявляти, який колосальний спротив зустрічають реформи та зміни в Україні через стару прокурорську систему, потрібно лишень відстежити деградацію прокуратури як інституційного явища.

Бізнес. Чистий бізнес

Ще в далекому 1995 році разом зі вступом до Ради Європи України взяла на себе зобов'язання реформувати прокуратуру, зокрема, прибрати такий карально-корупційний інструмент, як загальний нагляд. Саме його часто використовували як схему "залякування - викачування грошей - маніпуляції щодо будь-якого бізнесмена/громадського діяча/політика". Саме він маскувався під нагляд за додержанням та застосуванням законів. І саме щодо нього прокурори цинічно зауважували: "Загальний нагляд - нічого особистого, чисто - бізнес".

Прибрати функцію загального нагляду на законодавчому рівні спромоглися лишень в 2014 році. Майже двадцять років (!) знадобилося Україні на те, щоб критична маса політичної волі та громадської наполегливості переважила "бізнес-інтереси" - зрозуміло, що далеко не тільки прокурорів.

І нічого, що за цей час були ухвалені нові кодекси, зазнала змін Конституція, відбувались мала і середня судова реформи - закон про прокуратуру стійко залишався незмінним.

Прокуратура тренувала загально-наглядові м'язи і фактично ігнорувала функцію слідства, котру деякі недобросовісні кадри використовували як кримінальний гачок. І неважливо, для кого готувалося наживка: для батьків підлітків, що помилилися, для бізнесмена, котрого потрібно було нагнути, для політика, на котрого потрібно було натиснути. Натомість фактично всі резонансні політичні справи перетворювалися прокуратурою на карточні будиночки, шур-шур, все полетіло, справи розвалювалися в чистих руках суддів, котрим і бруднитися під політичним тиском не було жодної потреби.

Здавалось, за цей час прокурори мали б навчитися змагальності під час судового процесу, але воно і досі дається із заіржавілим рипінням та важкістю. Досі до зали судових засідань відправляються прокурори-спікери, котрі мають поверхове уявлення щодо справи, котру представляють, і сподіваються, що обвинуваченням "традиційно" займеться суд. Вчителі на замінах справляються, на мій погляд, краще.

Переатестація? Це принизливо!

З революцією гідності, здавалося, інституційні реформи будуть невідворотними. І всі розуміли, що опір кожної з підсистем, що входять до системи правосуддя, буде шаленим, особливо прокуратури.

Згадати тільки історію з викликом до прокуратури для надання пояснень науковців, які складали тести для переатестації прокурорських кадрів. Бо прокурорів "принижувала" переатестація.

Утім, тести успішно пройшли майже всі старі кадри. Загалом в прокуратурі залишилося на своїх місцях біля 80 відсотків співробітників - зовнішніх кандидатів було мало, їхня підготовка, на жаль, не мала належного рівня, громадськість не надто вдало впоралася з можливістю аргументовано впливати на процес атестації, хоча були і вдалі приклади. Але в результаті: начебто інструменти - вже нові, а ручки і методики - ті самі.

Ті свіжі сили, котрі увійшли або ж знайшлися в системі прокуратури, постійно стикалися і стикаються із саботажем, звинуваченням в популізмі, звільненнями, обшуками, витисканням, і навіть відкриттям кримінальних справ.

Можна пригадати, як важко давалося формування та робота групи Сергія Горбатюка, що займається справою № 1 - розслідуванням загибелі людей на Майдані. Звільнення Давіда Сакварелідзе. Вимушену відставку Віталія Каська, а тепер вже і кримінальне провадження щодо нього. І це тільки те, що можна віднайти на поверхні.

Однак те, що відбувається зараз, дає мені надію говорити про те, що зміни (або ж, точніше, початок змін) незабаром таки відбудуться. І не тому, що парламент відправив у відставку генерального прокурора України, і не тому, що президент обіцяє знайти нову кандидатуру на цю посаду, і не тому, що США зауважує, що набридло годувати "реформаторів", а тому що прокуратура, як, перепрошую, пацюк, що його загнали в кут, огризається, йде ва-банк.

Висока ставка

Невиважені заяви та дії представників ГПУ виглядають як істерика цілого державного органу, що є огидним явищем, враховуючи й те, наскільки навіжено прокуратура замається пранням та маскуванням заляпаних мундирів.

І тут не можна говорити про корпоративну солідарність, честь юридичної професії, честь мундира. Бо шанувати честь мундира - це не залишатися у швидкоруч-відмитому та звареному мундирі як картопля, і не чекати, поки з тебе здеруть цей мундир, а стежити за самоочищенням.

Втім, цього, на жаль, не дано. Навіть кращі кадри - які, як Касько, кажуть, що ГПУ - це мертвий орган, у незалежність якого ніхто не вірить, - не наважуються боротися з тими, хто зловживає своїми повноваженнями, легітимними методами: оголошенням підозри, доведенням таких справ до суду, а йдуть у відставку. Бо не довіряють ні системі слідства, ні системі правосуддя, ні політичній. Натомість прокуратура не гребує відкриттям кримінального провадження щодо нього.

В нас часто йдеться про культ особистості, і ставки на нового чесного професійного генерального прокурора є надзвичайно високими.

Але чи може одна гідна людина впоратися з агресивним болотним середовищем, куди додають ряски та бруду інші високопосадовці, що годують прокурорських качок? Далеко не факт.

Інколи мало вибити пил з килимового покриття або ж навіть змінити килим, іноді варто здерти його та замінити підлогу. Це станеться тільки тоді, коли тими прокурорами, які саботують реформи, нарешті займеться незалежне слідство, можливо, із залученням професіоналів-іноземців, коли справи - передадуть до суду, можливо, гібридного, бо уникнення відповідальності множитиме безвідповідальність, а зараз саме час - замінити підлогу.