Людвіг ван Бетховен: лише той, хто потерпав сам...
29 січня 2006 р.
«Це був невірогідний момент у моєму житті. Свою докторську роботу я присвятив фортепіанним сонатам цього видатного композитора. Я вклоняюся перед музикою Бетховена, я обожнюю його як людину. Ви не можете уявити, які почуття охопили мене, коли я відчинив невеличку коробочку й дістав з неї фрагменти черепа, що в ньому містився мозок генія. Я трохи не заплакав.»
Людвіг ван Бетховен помер 27 березня 1827-го року внаслідок тривалої тяжкої хвороби. 36 роками пізніше його рештки з дубової труни перепоховали в металеву. Користуючись можливістю, медики дослідили кістки, щоб з’ясувати причину передчасної смерті композитора. Але діагноз установити не вдалося. Тоді один із лікарів таємно вилучив два фрагменти черепа Бетховена, сподіваючися, що наука зможе дійти істини згодом. У родині лікаря коробочку з неоціненним матеріалом передавали в спадщину від покоління до покоління. Один із спадкоємців і вирішив віднести її до Бетховенського центру при університеті Сан-Хозе в Каліфорнії. Професор Вільям Мередис недовго тримав реліквію в себе, й рештки знову потрапили до рук патологоанатомів. Адже сам Людвіг ван Бетховен написав у заповіті, що причина його хвороби, його нестерпних мук обов’язково має бути з’ясована.
Зазвичай науковці подрібнюють частину кісток і після цього піддають їх хімічному аналізові. У даному унікальному випадкові ліпше було цього не робити. Дослідник Вільям Волш повіз останки до Аргонської національної лабораторії в американському штаті Іллінойс. Там установлений найпотужніший у світі рентгенівський апарат. Рівень його випромінювання такий інтенсивний, що рештки черепа можна було детально дослідити, не руйнуючи їх. Вільям Волш:
«Особливо нас цікавила ртуть. Уже 50 років існує теорія, що симптоми хвороби, від якої потерпав Бетховен, дуже нагадують сифіліс. А в ті часи його лікували за допомогою ртуті. Дані рентгену, однак, показали, що її в кістках немає. З певним полегшенням, можемо тепер стверджувати, що видатний композитор помер не від венеричної хвороби.»
Від чого тоді? З архівів відомо, що вже в молодості Людвіг ван Бетховен потерпав від спазмів шлунку. Вони були такі болючі, що юнак подумував, чи не ліпше вкоротити собі віку. Сучасники Бетховена свідчать, що він часто бував надзвичайно дратівливий, а з його рота дуже неприємно пахло. «Симптоми, які чітко вказують на отруєння свинцем, - каже Вільям Волш. – І наші припущення справдилися. У кістках черепа було виявлено надзвичайно багато цього металу»:
«Ми дослідили понад 20 тисяч пацієнтів. Серед них лише у вісьмох зафіксовано таку ж високу концентрацію свинцю. Усі вони тяжко хворі, й симптоматика дуже нагадує ту, що була в Бетховена.»
Інтоксикація свинцем не є безпосередньою причиною передчасної смерті композитора. Як показали дані рентгеноскопії, цей важкий метал накопичувався в організмі впродовж багатьох років, що безперечно впливало на погіршення стану здоров’я Бетховена. Звідки свинець потрапляв до організму, напевне встановити важко. Більшість експертів, однак, сходиться на думці, що це не було зловмисне отруєння. У сімнадцятому-вісімнадцятому століттях зі свинцю виготовляли труби, якими надходила питна вода. Металеві келихи для вина - із суміші свинцю та цинку. Людвіг ван Бетховен, який дуже полюбляв напій з виноградної лози, міг отруїтися й через свинцеві корки, що ними тоді закривали пляшки з вином. У ті часи чимало людей потерпало від отруєння цим металом. Але, гадають патологоанатоми, у Бетховена він спричиняв ще й надзвичайно сильну алергію.
По завершенні досліджень, коробочка з фрагментами черепа знову повернулася до Центру Бетховена в Сан-Хозе. Професор Вільям Мередис домігся, щоб реліквію не виставляли на загальний огляд - «з поваги до генія». А ось зробити аналіз, на його думку, було дуже важливо:
«Тепер ми знаємо, що свинець у буквальному сенсі слова отруював Бетховену життя. Його музика – це роздуми про людські страждання, про те, чому біль є невіддільною частиною буття. Лише той, хто сам пізнав нестерпні фізичні муки, міг написати твори пройняті такою величною скорботою.»
За матеріалами німецької преси