Марек Корнат: пакт Сталіна і Гітлера - один зі стрижнів національної свідомості поляків

Deutsche Welle: Пане Корнат, Очевидно, що головною «жертвою» Пакту Молотова-Ріббентропа стала Польща. Яке місце в історичній пам’яті поляків сьогодні посідає ця подія?

Марек Корнат: У польській національній свідомості значення цього пакту є дуже великим. Він обернувся катастрофою для Польщі. Поляки переконані, що саме цей документ запустив механізм Другої світової війни. У польській пам’яті про ХХ-те століття Пакт Молотова-Ріббентропа посідає особливе місце, поряд зі спричиненими ним трагедіями, такими як напад радянської армії 17 вересня та масовими вбивствами у Катині. Згодом була ще одна подія, яка закарбувалася у національній пам’яті – це варшавське повстання 1944 року.

Під час Другої світової війни польський народ став жертвою обох тогочасних тоталітарних режимів одночасно. Сьогодні у Польщі як ніколи відчувається, наскільки болючою є ця рана. Адже ця тема дуже політизується через повернення Москви до радянського бачення історії. У Польщі провокаційні заяви російських політиків та деяких істориків сприймають дуже емоційно. Можна сказати, що через такі «підбурення» власна історія не дає полякам спокою, для них це досі «жива історія».

DW: Ви констатуєте політизацію Пакту Молотова-Ріббентропа. В чому саме вона полягає у Польщі?

Корнат: Я маю на увазі саме емоційну складову пам’яті. Коли на офіційному рівні піднімається ця важка тема, політики так само емоційно реагують. Однак, на відміну від Росії, у Польщі немає чогось на кшталт «офіційного бачення» цієї події, яке нав’язують політики. Хоча політична правиця у Польщі приділяє чималу увагу темі «національної пам’яті». Коли 2005 року до влади прийшла партія братів Качинських «Право і справедливість», вона взялася проводити енергійну історичну політику. Сам термін «історична політика» є дотичним до німецького терміну Geschichtspolitik. В уявленні польських політиків, «історична політика» має полягати насамперед у тому, аби максимально експонувати страждання поляків у часи Другої світової війни. Роль Польщі як жертви двох тоталітарних режимів та роль руху «Солідарність» у демократизації Східної Європи - в уявленні політиків це два стрижні, на яких має базуватися сучасна польська національна свідомість.

DW: Польща, як Ви кажете, була жертвою двох тоталітарних режимів. Чому ж поляки досі ображаються насамперед на росіян?

Корнат: У Німеччині після війни відбувся масштабний процес подолання диктатури націонал-соціалізму. Німці зробили висновки з цього страшного уроку. Тому сьогодні неможливо собі уявити, аби якийсь німецький історик на міжнародній конференції став виправдовувати Пакт Молотова-Ріббентропа, ніби він слугував якійсь цнотливій меті. Натомість від росіян такого цілком можна очікувати.

У Росії повноцінного переосмислення тоталітарного минулого не відбулося. Натомість росіяни дедалі відчутніше шкодують про втрату впливу на міжнародній арені після розвалу Радянського Союзу. Спостерігається такий психологічний феномен як витіснення з масової свідомості «складних» історичних обставин, таких як злочини Сталіна. Отже, і будь-яка критика Пакту Сталіна і Гітлера видається дуже ускладненою. Але поза тим, складним є не лише спілкування на рівні політиків чи істориків, але навіть пересічних людей, щойно заторкнути тему історії. Адже для росіян міф про «Велику вітчизняну війну» є засадничим для їхньої національної свідомості. У розмові з росіянином неможливо навіть уявити собі припущення, що радянська влада несе значну міру відповідальності за розв’язання Другої світової війни. Тому відверта дискусія з російськими істориками часто попросту неможлива. Знайти спільну мову нереально. Взяти хоча би ще один факт: росіяни вважають, що окупація східних польських земель, які належали польській державі згідно з Ризьким договором 1921 року не була нічим незаконним. А те, що це відбулося у союзі з Гітлером, так це взагалі дрібниця.

DW: Вам доводилося спілкуватися на тему окупації східної Польщі з українськими колегами?

Значно менше, ніж з російськими або німецькими. Українці не такі активні на міжнародних конференціях, присвячених передвоєнному періоду історії. Можливо, це пояснюється тим, що прийнято орієнтуватися на дослідників з тих країн, які були головними гравцями на світовій арені тих часів. Тим не менш, мені зустрічалися дуже різні точки зору українських колег. З деякими мої погляди на ґенезу Другої світової війни значною мірою збігалися, а деякі були ближчими до російського бачення. Доводилося чути і таку думку: «так, Сталін був злочинцем і кривавим диктатором. Зате він зібрав докупи українські землі“.

З Мареком Корнатом розмовляв Євген Тейзе.