Мега-міста призводять до стресу

Багато галасу, транспорту, сміття та людей, які постійно поспішають та штовхаються – життя у великих містах сповнене стресу. Перспективи кращої роботи, вищої зарплати, урбаністичної культури та способу життя приваблюють у місто дедалі більше людей: якщо 60 років тому в містах проживало менше третини населення планети, то сьогодні – вже більше половини. До 2050 року, за оцінками експертів, ця цифра складе 70%.

Зі збільшенням міського населення зростає і число психічних захворювань, застерігає Андреас Меєр-Лінденберг (Andreas Meyer-Lindenberg), директор Центрального інституту психічного здоров’я у Манхаймі: «Депресії від самотності коштують людям у Європі близько 120 мільярдів євро на рік. А вартість усіх психічних захворювань загалом – включно з деменцією, тривогою та психозом – перевищує бюджет Європейського стабілізаційного механізму. Часто навіть недооцінюють, наскільки часті та тяжкі ці захворювання».

Життя у місті часто призводить до самотності та хвороб

2003 року в Британії провели дослідження, присвячене психологічному стану мешканців лондонського району Camberwell, який з середини 1960-х років зазнав великого приросту населення. Між 1965 та 1997 роками кількість хворих на шизофренію там майже подвоїлася. У Німеччині з 2000 до 2010 року подвоїлася кількість днів, які робітники проводили на лікарняному у зв’язку з психічними розладами. А в Північній Америці, згідно з останніми дослідженнями, близько 40% усіх лікарняних листків від працівників пов’язані із депресією.

«У великих містах можна не знати своїх сусідів, можна не отримувати такої соціальної підтримки, як у маленьких містечках чи селах; можна загалом почувати себе самотнім та виключеним із соціального життя», - пояснює Андреас Гайнц, директор клініки психіатрії та психотерапії в Берліні.

На сьогодні бракує серйозних досліджень про вплив «міста» на людський мозок. Із досліджень тваринних моделей відомо, що соціальна ізоляція змінює систему нейромедіаторів головного мозку: «Загалом вважають, що серотонін є одним із головних нейромедіаторів, який працює як амортизатор під час загрозливих ситуацій. Якщо тварину рано ізолювати від соціуму, кількість серотоніну різко зменшується. Це означає, що відділи мозку, які реагують на загрозу, стають розгальмованими і реагують надто сильно. Таким чином, соціальна ізоляція і відсутність соціальної підтримки призводять до того, що можна стати особливо чутливим до стресу: ми звикаємо перебільшувати значення ситуацій, які насправді не такі вже й загрозливі. Як результат – отримуємо стрес».

Міське життя змінює мозок

Одне з перших досліджень на людях, здається, підтверджує цю гіпотезу. Андреас Меєр-Лінденберґ та його команда за допомогою магнітно-резонансної томографії дослідили мозок людей, які виросли у великих містах, і тих, хто переїхав у місто вже дорослим. Піддослідним треба було вирішити невеликі обчислювані задачі, в той час як дослідники піддавали їх негативному соціальному впливу: наприклад, скаржилися, що ті надто повільно рахують, або ж роблять це гірше за попередників.

«Ми дивилися на ті зони мозку, які є активними під час стресу. Вони суттєво відрізнялися в залежності від того, наскільки сильний міський досвід мали піддослідні. Особливо відреагувала на соціальний стрес мигдалеподібна зона мозку: активнішою була реакція в тих, хто довше перебував у міському середовищі. Ця зона мозку активна завжди, коли людина сприймає щось як загрозу. Вона може запускати проти-реакції на агресію та відіграє важливу роль у розвитку розладів». У людей, які виросли в місті, під впливом стресу у певних зонах мозку була така ж активність, як і в осіб із генетичною схильністю до шизофренії.

Архітектори повинні змінити погляди

Результати дослідження мозку можуть стати корисними під час прийняття рішень архітекторами чи містобудівниками, вважає Ричард Бурде (Richard Burdett), професор у галузі міських досліджень у Лондонській школі економіки. І «нейро-урбанізм» є перспективним знанням, аби запобігти поширенню психічних хвороб у містах. «Міські планувальники повинні постійно думати про баланс: між необхідністю організувати багато людей в обмеженому просторі та необхідністю мати відкриті простори, – вважає Бурде. – Люди повинні мати можливість ходити в кіно, зустрічатися з друзями чи гуляти вздовж річки. Такі аспекти сьогодні практично не враховують, коли планують нові міста, наприклад у Китаї чи Індонезії. Архітектори дбають про пропорції та форми, міські планувальники – про ефективність громадського транспорту. Але ми часто не маємо жодного уявлення про те, як це впливає на людей».