Прецедентне рішення

Ганс Закс - науковець, дантист й приватний колекціонер єврейського походження, належав до буржуазного прошарку берлінської інтелігенції. Ще з юнацьких років Закс збирав плакати. Переважно це були постери з рекламою, але у ті часи до виготовлення кожного з таких плакатів митці, як наприклад, Генрі ван де Вельде, Карл Гофер чи Едмунд Едель підходили з особливим натхненням. У приватній колекції Ганса Закса було майже все: плакати з рекламою нових сортів кави, афіші циркових виступів і кабаре, соціальна пропаганда, плакати театральних вистав чи кіноафіші.

Дуже скоро Ганс Закс зажив собі слави експерта у цій царині. Про його плакатну колекцію на початку минулого століття ходили чутки у мистецьких колах Берліна. Сам Закс навіть заснував "Асоціацію любителів плакатів" та спеціалізований журнал "Das Plakat" у якому він друкував власні статті під трьома різними псевдонімами. Його колекція продовжувала поповнюватися дедалі новими плакатами з Франції, Англії, Угорщини та США. 1926-го року його колекція налічувала вже 12300 найменувань.

Поневіряння колекції

Все змінилося з приходом до влади націонал-соціалістів. Закса допитувало Гестапо, його будинок неодноразово обшукували, колекціонера ув’язнили після погромів «Кришталевої ночі» 1938-го року та мали відправити до концтабору Заксенгаузен. Дивом, втім, йому вдалося вийти на волю через два тижні після арешту й оформити документи на еміграцію до Сполучених Штатів Америки. Його унікальна колекція постерів, однак, була вилучена за вказівкою міністра пропаганди Йозефа Геббельса й залишилася у Німеччині.

Відтоді вона пройшла чималий шлях. Спочатку нею заволодів Третій рейх, потім - комуністична Східна Німеччина, а зрештою після об’єднання Німеччини 1990-го року колекція Ганса Закса опинилася у Німецькому історичному музеї.

Сам Закс вважав її назавжди втраченою. 1961-го року він навіть отримав компенсацію від уряду ФРН на суму у 225 тисяч марок. Згодом йому повідомили, що частину його плакатів знайшли у НДР, але Заксу вже не пощастило побачити її на власні очі.

Прецедентне рішення суду

Впродовж семи років син колекціонера, Петер Закс, через суд вимагав визнати його законним власником збірки свого батька. У п’ятницю, 16 березня, Верховний суд Німеччини задовольнив його клопотання. Як постановили судді, зберігання колекції у Німецькому історичному музеї означало б виправдання злочинів гестапо, які незаконно привласнили приватну колекцію. Нині мистецтвознавці оцінюють її на суму від 4,5 до 16 мільйонів євро. "Я не можу описати, що означає для мене це рішення суду. Це ніби реабілітація мого батька, повернення йому життя, яке відібрали і не повернули", - розповів ініціатор позову Петер Закс, який мешкає у штаті Невада.

У своєму рішенні суд визнав, що Петер Закс вчасно не подав клопотання на післявоєнну реституцію колекції. Водночас судді постановили, що ця справа особлива й дух закону, безсумнівно, на стороні позивача. Неповернення колекції означало б "виправдання заподіяними нацистами кривди".

У музеї шкодують

Речник відомства у справах культури, що відповідає за Німецький історичний музей, Хаґен Філліп Шольф заявив, що рішення суду буде виконано. Утім, куратор колекції Дітер Форштеер-Зейлер розповів Deutsche Welle, що до останнього моменту сподівався на те, що унікальній збірці не доведеться полишати музейних стін. "Як приватна особа скажу, що мені прикро з приводу цього судового рішення", - каже Форштеер-Зейлер. Утім, він запевняє, що рішення суду "буде виконано з холодним професіоналізмом".

Сьогодні у Німецькому історичному музеї зберігається близько 40 тисяч плакатів, проте, звісно, не всі з них з колекції Закса. Досі ідентифіковані 4259 плакатів, що належали Гансові Заксу і тепер мають бути повернуті його синові.

Німецький адвокат Закса Маттіас Друба каже, що його клієнт вже розмірковує над знайденням відповідного приміщення, де б могла експонуватися збірка, адже Петер Закс хоче зробити її доступною для широкої публіки. Після повернення колекції Петер Закс хоче повернути Німеччині отриману його батьком багато років тому компенсації за колекцію, яку тоді усі вважали назавжди втраченою.

Автори: Дмитро Каневський, Корнелія Рабітц
Редактор: Тетяна Бондаренко