Байки про українських біженців

Над будівлею обласної адміністрації у Харкові знову майорить жовто-блактиний прапор. Вхід охороняють з десяток міліціонерів у повному обмундируванні. У внутрішньому дворі та поруч на Площі Свободи - ще сотні правоохоронців. Вони або сидять в автобусах, або стоять вздовж вулиці. Обласна державна адміністрація - під надійним захистом.

Ситуація у Харкові

Віднедавна нею керує 43-річний Ігор Балута, педіатр за освітою. Новий губернатор - представникі "Батьківщини", які обійняли ключові посади в українському перехідному уряді після зміни влади у Києві. Захист міліції Балуті не завадить. Настрої у Харкові зовсім інші, ніж у Києві. Кілька днів тому тисячі радикально налаштованих демонстрантів побили місцевих прихильників нової влади, узяли штурмом будівлю обласної адміністрації та встановили на ній російський прапор.

За повідомленнями українських ЗМІ, принаймні частина цих людей була завезена автобусами з Росії, до кордону з якою від Харкова лише 40 кілометрів. Зараз ситуація у місті відносно спокійна. На вулицях - лише окремі групи протестувальників проти нової влади у Києві та Харкові. Кілька пенсіонерів стоять на Площі Свободи та безуспішно агітують пішоходів до них приєднатись.

Чого хочуть демонстранти?

З журналістом з Німеччини вони спочатку взагалі не хочуть говорити. "Йди звідси! - кричить жінка з розгніваним обличчям. - Ви там, на Заході, тільки брехню поширюєте". Потім демонстранти все ж погоджуються пояснити свої мотиви. "Ми не визнаємо новий уряд у Києві, - каже чоловік похилого віку. - Це все фашисти та націоналісти". Той факт, що праворадикальні сили представляли собою лише невелику частину протестного руху у Києві, його не цікавить. Трохи далі, біля пам'ятника Леніну розбили намет українські комуністи. "Ми не хочемо в Європу", - каже літня дама. Вона вважає, що Росія у Криму чинить правильно.

Щоправда, навіть люди з георгіївськими стрічками не виступають за відділення Харківської області від України та приєднання до Росії. "Ми хочемо більшої автономії", - пояснює Андрій, один з організаторів протестів. А ось дві студентки місцевого університету політикою взагалі не дуже цікавляться, називають усіх політиків корупціонерами та вважають, що Україна повинна підтримувати добросусідські відносини і з Росією, і з Європою.

Зі схожим закликом звернулась у відеопосланні до своїх прихильників і труппа Харківського Державного академічного російського драматичного театру імені Пушкіна. "Ми вважаємо, - заявив в інтерв'ю художній керівник театру Анатолій Кубанцев, - що є сили, які хотіли б послабити Україну чи навіть розрівати її на шматки".

На шляху до кордону

З Харкова кореспондент DW поїхав на кордон, через який, якщо вірити повідомленням російських телеканалів, з України до Росії прямує потік біженців. За кермом зеленого Volkswagen Polo - Антон. Для нього це не відстань, він часто їздить з Харкова до Бєлгорода - й по справах, і за бензином.

У Росії бензин коштує майже вдвічі дешевше. Відколи загострилася ситуація у Криму, поїздки до Росії вже менше цікавлять Антона, свій рахунок у російському банку він збираєтсья закрити. "Росіяни здуріли", - каже він та газує на майже ідеальному за українськими мірками шосе. Москва, на його думку, фактично оголосила Києву війну і усіма засобами хоче утримати Україну у сфері свого впливу.

Шлях до кордону пролягає через кілька сіл. У кафе на околицях часто можна бачити українські прапори. "Так було завжди, - пояснює Антон. - Знак гостинності. Не думайте, що люди тут хочуть приєднатись до Росії". Він не вірить, що Москва повторить у Харкові "кримську операцію", однак і не виключає цього.

А де ж біженці?

За півгодини ми вже у Журавлівці, біля кордону. У черзі до КПП кілька автомобілів, чекати їм недовго. А де ж десятки тисяч біженців? Дорога майже порожня. "Немає тут жодних біженців", - дивується молодий майор. Усе як завжди, каже начальник прикордонного пункту, немає на горизонті зараз і російських військових, хоча у Бєлгороді під час нещодавніх навчань їх було повно.

На українському боці також немає ні танків, ні бронетехніки. Прикордонників, щоправда, тут тепер вдвічі більше, і вони озброєні автоматами. Такий захід було вжито ще у зв'язку з Олімпіадою у Сочі та з подіями у Криму він жодним чином не пов'язаний, пояснює майор.

У кількох кілометрах звідси є ще один, більший прикордонний перехід - Гоптівка. Однак і тут немає жодних біженців. Тиша і порожнеча. Через дорогу повільно вештаються собаки. Навіть не віриться, що тут проходить одна з основних трас, що пов'язують Росію та Україну. Біля автобусної зупинки - молода пара. Росіяни з Курська. Чекають на автобус до Харкова.

"Ні, - каже дівчина, - ніякої війни між Росією та Україною не буде". У Криму ж, на її думку, російські солдати не окупанти, а "захисники російського населення". Про події у Києві вона каже таке, що Антону, який сам був на Майдані, залишається тільки хитати головою. "Вони у Києві протестували не просто так, а за гроші, - переконана дівчина, - а у їжу їм підмішували наркотики, щоб зробити їх більш агресивними". Вона каже це привітно та з посмішкою, без тіні сумніву. "Вражаюче, - дивується Антон, - як промила людям мізки російська телевізійна пропаганда".