Накба - "катастрофа" палестинців
15 травня 2018 р.
Вони сиділи у вщент забитих вантажівках, на віслюках та конях, або ж ішли пішки. Нескінченними чергами улітку 1948 року ті, хто втратив батьківщину внаслідок створення держави Ізраїль, рухалися країною. Передчуття "накба" (арабською - "катастрофи"), як палестинці називають наслідки заснування ізраїльської держави для власного народу, існувало вже задовго до цього. За понад 30 років до цього, 2 листопада 1917 року, тодішній британський міністр закордонних справ лорд Артур Джеймс Бальфур у листі до президента британської сіоністської федерації Ліонеля Волтера Ротшильда заявив про те, що Великобританія прихильно дивитиметься на створення "притулку" єврейського народу та посильно сприятиме цьому.
Іще до цього дедалі більше євреїв зі Східної Європи тікали до Палестини від погромів та антисемітських безладів. З 1882 до 1939 року їхнє число становило загалом близько 380 тисяч. Вони переселилися до країни, в якій на той момент уже жили 450 тисяч людей, 90 відсотків яких були мусульманами-арабами.
Араби почуваються під загрозою
Починаючи від 1920-х років, напруження, спричинене масовою імміграцією, посилювалося. Уже незабаром у країні з'явилися два національні рухи, які протистояли одне одному - єврейсько-сіоністський та палестинський. Араби відчували дедалі більшу загрозу власному існуванню, що вилилося в перше повстання в 1936-1939 роках. Аби зняти напругу, Великобританія обмежила імміграцію нових євреїв, починаючи від 1939 року - попри натиск з боку націонал-соціалістичної Німеччини, який ставав дедалі відчутнішим. Через це дедалі більше сіоністських організацій ставали налаштовані проти британської колоніальної влади. 1942 року їхні представники почали вимагати створення єврейської держави після завершення Другої світової війни.
Після 1945 року - коли націонал-соціалісти вже знищили близько шести мільйонів європейських євреїв - напруження посилювалося. Великобританія звернулася до новоствореної Організації Об'єднаних Націй (ООН) з проханням про посередництво. Зрештою було прийнято рішення про поділ Палестини в 1947 році. Єврейська держава зайняла 57 відсотків палестинської території, арабська - решту 43 відсотків.
Війна після заснування Ізраїлю
14 травня 1948 року міністр тимчасового уряду Давид Бен Гуріон зачитав акт проголошення незалежності нової ізраїльської держави. Незадовго після цього між ізраїльтянами та арабами розпочалася війна. На одному боці воювали арабські держави Єгипет, Ірак, Йорданія, Ліван та Сирія, на іншому - ізраїльтяни. З початком бойових дій Ізраїль відмовився визнавати кордони згідно з поділом 1947 року. Впродовж наступних років, після підписання низки мирних угод, війна зрештою скінчилася.
Ця війна означає для арабських жителів регіону катастрофу. Як пише палестинскьий публіцист Сарі Нуссейбех, один із великих поборників порозуміння між ізраїльтянами та палестинцями, араби від самого початку були в слабшій позиції відносно ізраїльтян. Останні, за словами Нуссейбеха, створили "армію у спартанському дусі, загартовану страхіттями у Європі". "Крім того, вона була набагато краще озброєна, ніж араби; вона мала широкий арсенал зброї, контрабандою вивезеною з Європи чи вкраденої в британців за час війни. У маленьких майстернях вироблялися бронетранспортери, міномети та гранати", - пише Нуссейбех у своїй книжці "Колись це була країна. Життя в Палестині".
Численна маса людей мусила тікати з тепер підконтрольних Ізраїлю територій, загалом близько 531 поселення були знищені, здебільшого планово та навмисне, мовляв, араби не повинні мати там більше базових умов для життя. У таких містах, як Тель-Авів, Яффо, Хайфа та Єрусалим, уже майже не залишилося арабських жителів. Єврейські переселенці захоплювали землю вигнанців як у містах, так і на селі. "Разом зі всією Палестиною також і космополітичний Єрусалим був втягнутий у громадянську війну, - пише Нуссейбех. - Професори, лікарі та власники магазинів з обох боків комплектували власні команди та стріляли в людей, яких вони в інші часи приймали б у себе як гостей. Правила цивілізації втратили силу, два народи, які раніше співіснували в мирі, думали тепер лише про битву".
Ключ, символ надії
"750 тисяч людей втратили всі статки через події, пов'язані з заснуванням держави Ізраїль. Стільки нарахувала UNRWA, допоміжна структура ООН з питання палестинських біженців, коли почала працювати в 1950 році", - пише експертка з Близького Сходу Марлен Шніпер (Marlène Schnieper) у своїй праці "Накба. Відкрита рана". Наслідки цього масового переселення не подолані досі, навпаки: "Разом із дітьми та їхніми дітьми з колишніх біженців стали вже п'ять мільйонів людей. Число збільшується".
Тим часом зареєстровані палестинські біженці живуть в офіційно визнаних таборах у Лівані, Йорданії та Сирії, у Секторі Гази, на Західному березі річки Йордан та в Східному Єрусалимі. Багато з них узяли тоді з собою ключі від своїх домівок. Вони сьогодні символізують надію палестинців на повернення. Арабо-ізраїльський конфлікт не вирішений і досі. За цей час то розпалювали, то згасали численні війни, в якій обидві сторони протистояли одна одній. До тих, наслідки яких виявилися найбільшими, належить так звана "шестиденна війна" 1967 року. Ізраїль відбив координовані удари збройних сил Єгипту, Сирії та Йорданії. Як наслідок він окупував Сектор Гази, Західний берег річки Йордан разом зі Східним Єрусалимом, також частину Синайського півострова.
Невирішений конфлікт
Унаслідок війни 1967 року Ізраїль почав будувати поселення на Західному березі річки Йордан. Протест проти поселень, юридично не визнаних ООН, вилився в два великі повстання - першу інтифаду (1987-1993) та другу інтифаду (2000-2005). Суттєво слабші у військовому плані палестинці робили ставку на тероризм, як-то атаки смертників у громадському транспорті. Ізраїльтяни чинили на палестинців шалений тиск за допомогою своїх збройних сил. Одним з найбільш суперечливих інструментів, застосованих Ізраїлем, вважається руйнування будинків терористів-смертників.
Конфлікт залишається невирішеним і через 70 років після своєї появи. У ці дні, з нагоди 70-річчя від заснування держави Ізраїль, тисячі жителів Сектора Гази демонструють на кордоні з Ізраїлем. "Катастрофа", як називають палестинці створення Ізраїлю, так і не піддається вирішенню. Лише за останній день, 14 травня, насильницьке повстання палестинців у Газі призвело до майже 60 смертей серед демонстрантів та понад двох тисяч поранених.