Війни в мережі

Упродовж багатьох років у НАТО не було правової бази, яка б дозволяла визначити правила ведення війни в інтернеті. До наступного саміту, який відбудеться у вересні в Уельсі, 28 країн-членів Північноатлантичного альянсу мають намір узгодити свої позиції й офіційно почати використовувати міжнародно-правові норми ведення війни також відносно атак у віртуальному просторі. Це матиме вагомі наслідки для питання про те, коли і як можна вести воєнні дії в добу інтернету.

"Союзники хочуть домогтися, щоб міжнародне право діяло і в кібер-просторі", - наголосив у кулуарах організованої DW медіаконференції Global Media Forum 2014 Кристіан Ліфтлендер із відділу захисту від кібер-загроз у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. Він пояснив, що Північноатлантичний альянс не має права самостійно ухвалювати нормативні акти, але країни, які входять до його складу, можуть висловитись за використання міжнародних законодавчих норм, які стосуються, зокрема, ведення війни.

Крок, на який уже давно чекали

Міжнародне право війни регламентує питання про те, коли й за яких обставин може розпочатись війна, а також які закони діють в умовах війни. До цього належить також, приміром, так зване гуманітарне міжнародне право. Воно зокрема регулює питання, хто є, а хто не є учасником війни, а також - як поводитись із військовополоненими та культурними надбаннями. Так, держави мають право атакувати лише інших учасників війни та військові об’єкти. Напади на цивільне населення, а також його власність, включаючи житлові будинки, лікарні та школи, заборонені.

Якби міжнародне право війни було обов’язковим для ведення війн у мережі, то це б надало країнам-членам НАТО більше безпеки під час проведення онлайн-атак, каже директор Стокгольмського центру міжнародного права при Військово-морському коледжі США Міхаель Шмідт. На його думку, це важливий крок, який давно назрів. "Уявлення про вступ у війну без знання законів, які там діють, дуже заплутує. Особливо у випадку із кібер-війною у той час, коли кібер-атаки відіграють центральну роль під час озброєних протистоянь", - каже Шмідт.

Пряма й непряма загроза для цивільного населення

Хоча військові операції дедалі частіше проводяться в цифровому вигляді, себто у кібер-просторі, багато урядів ще не замислювалися над тим, які правила мають для них діяти. Незважаючи на те, що кібер-атака не веде за собою фізичного знищення цілі, як у випадку з бомбовою атакою, але вона може все одно мати катастрофічні наслідки для цивільного населення та його власності.

За словами юридичного консультанта Міжнародного комітету Червоного хреста Лорена Гізеля, багато експертів застерігають від сценаріїв, за яких кібер-атаки можуть піддати загрозі життя та здоров'я тисяч цивільних громадян. Адже за допомогою онлайн-атак можна відчиняти греблі та затоплювати таким чином великі території або, приміром, настільки пошкодити хімічні заводи або атомні електростанції, що це може викликати екологічні катастрофи та масштабні забруднення отруйними речовинами.

Навіть цілеспрямована атака, яка має на меті нанесення шкоди військовому потенціалу супротивника, може призвести до так званих супровідних втрат із жертвами серед цивільного населення. Якщо, приміром, одна зі сторін військового протистояння намагається вивести з ладу систему радарів противника, це наражає на небезпеку також і цивільні авіаперевезення й може призвести до падіння літаків. "На щастя, поки що не було випадків фізичних руйнувань в результаті кібер-атак, але ми занепокоєні, що до цього може дійти", - каже Гізель.

Право на самооборону?

Згідно зі статтею 36 додаткового протоколу до Женевських конвенцій про захист жертв війни, держави зобов’язані застосовувати міжнародне право війни і у випадку нових військових технологій та способів ведення війни. Як можна це правило конкретно застосувати на практиці, минулого року вивчала дослідницька група з 20 експертів за сприяння НАТО. Результати дослідження були опубліковані у вигляді так званого "Талліннського довідника".

У ньому експерти визначили, що міжнародне право війни має діяти також і в цифровому світі. Окрім цього, вони дійшли висновку, що немає великої різниці в тому, чи застосовувати це право до війни за допомогою гармат, чи робити це у випадку війн, які ведуться за допомогою комп’ютерів. Кібер-атаки, які несуть із собою жертви з-поміж цивільного населення, мають бути так само неприпустимі, як і авіаційні удари по лікарнях і школах.

Складнішими для відповіді, каже керівник дослідницької групи Міхаель Шмідт, виявилися такі питання, як, приміром: у якому випадку онлайн-атака порушує заборону ООН щодо застосування насильства? Або: коли атакована держава має право зі свого боку застосовувати насильство у відповідь на цифрову атаку? Одностайними дослідники виявилися, наприклад, у твердженні, що держава має право відповідати на кібер-атаку, яка завдає, окрім цифрової, також і реальної шкоди. У цьому разі держава вправі, посилаючись на правила самооборони, викладені у статуті ООН, так само застосувати насильство у відповідь - чи-то у вигляді онлайн-атаки у відповідь, чи-то, приміром, у вигляді авіаудару.

Суперечності виникли ж, натомість, навколо питання: чи може бути застосоване право на самооборону також і тоді, коли атака завдає "лише" цифрових та жодних реальних фізичних втрат? Міхаель Шмідт виступає за те, аби право на самооборону діяло і в цьому випадку. "Ми дивимося на те, наскільки серйозна ця військова операція, а не на те, чи вона несе з собою фізичні страждання чи втрати", - каже він.