Історія автобану

Адольф Гітлер з розмаху встромляє лопату у гору піску. Наколо нього стоять солдати, один з яких тримає у руках фотоапарат, аби сфотографувати "фюрера" та задокументувати перший удар лопати під час будівництва чергового відрізка автобану. Це – типовий фотомотив, який у ті часи активно поширювали у всій країні, а найчастіше там, де будували невеличкі відрізки "рейхсавтобану".  Таке інсценування мало на меті одне – поінформувати про активність влади громадян усього Рейху. Тож сцени з лопатою та відкриття готових відрізків раз по раз повторювали і гучно святкували.

Гітлер відкриває для себе автобан

Досить дивний поворот, якщо врахувати, що кількома роками раніше переважна більшість членів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини разом з Комуністичною партією саботували будівництво "доріг виключно для автомобілів" (так званих "Nur-Autostraßen"). Мовляв, плани будівництва "слугують лише задоволенню інтересів багатих аристократів та єврейських капіталістів", аргументували нацисти,відмовляючись брати участь у політичних перемовинах щодо фінансування автобанів. Лише 1933 року, після приходу до влади Адольфа Гітлера, націонал-соціалісти відкрили користь автобану для власних цілей.

До 1929 року будівництво автобанів у Німеччині було неможливим через економічну кризу та нестачу капіталу. Німеччина потерпала від наслідків масового безробіття, гіперінфляції та виплат репарацій після Першої світової війни. Лише тодішньому обербургомістру Кельна Конраду Аденауеру 1932 року вдалося профінансувати та збудувати перший автобан без перехресть між Кельном та Бонном. Це сьогоднішня А 555. Тоді вона була 20 кілометрів завдовжки, а їхати по ній можна було зі швидкістю лише 120 кілометрів на годину. Щоправда, більшість автомобілів тоді все одно могли заледве розганятися до 60 кілометрів на годину. Місцевість довкола Кельна тоді вважалася найпопулярнішою серед автомобілістів. Утім, вже за півроку після відкриття націонал-соціалісти понизили цей автобан у статусі до дороги місцевого значення  (Landstraße). Таким чином нацисти хотіли створити для себе можливість називатися будівниками першого автобану Німеччини.

Втручання Гітлера

Насправді ще 1909 року заможні автолюбителі та промисловці домовилися та ініціювали будівництво дороги, яка б дозволила автомобілям вільно їздити – без пилу та бруду, без кінських повозок та пішоходів. У 1913 році в Берліні навіть розпочалися роботи над будівництвом AVUS (Automobil-Verkehrs und Übungsstraße), поте зібраних грошей вистачило лише на десять кілометрів замість запланованих сімнадцяти.  Перша світова війна перервала будівельні роботи, а після 1921 року готовий відрізок дороги використовували переважно для випробовування спортивних автомобілів, які ставали все швидшими, та для автоперегонів.

Засноване 1926 року товариство виступало за будівництво дороги через усю Німеччину – від Гамбурга через Франкфурт до Базеля. Однак ініціатива "HaFraBa" спочатку наштовхнулася на спротив з боку націонал-соціалістів, а згодом, після приходу до влади Гітлера, її плани були частково враховані. Саме ж товариство отримало нову назву – Товариство з підготовки рейхсавтобанів.

Усе заради зростання мобільності народу

Адольф Гітлер просто зацікавився вже тоді помітною тенденцією зростання мобільності населення, кажуть історики сьогодні. Водночас він розпізнав можливість звабити націю дещо авантюрним планом та зміцнити власну владу. Адже насправді зрозуміло було одне: лише дехто з німців взагалі зможе дозволити собі придбати авто та, відповідно, користуватися новими автобанами. Тож нацистська пропаганда обіцяла народу мобільність: мовляв, не лише заможні, а й широкі маси населення отримають можливість мандрувати. Так з'явилася ідея "народного автомобіля" – "Volkswagen". Крім того, на вимогу Гітлера на перших відрізках автобану Deutsche Reichsbahn мусила налагодити швидкісне сполучення омнібусів.

Щороку мали бути збудовані 1000 кілометрів автобану. Таким був наказ Гітлера. 1934 року він оголошує початок "робітничої битви" і обіцяє таким чином скоротити кількість безробітних. Будівництво автобану повинно було забезпечити щонайменше 600 тисяч нових робочих місць. Однак у часи найінтенсивніших робіт задіяні були лише 120 тисяч робочих. Не обійшлося й без страйків, зачинщиків яких швидко спровадили у концентраційні табори. Громадськість про це, звичайно, нічого не дізналася. 

Міф про автобан

З роками дедалі більше німців починають працювати на оборонну промисловість. Саме вона, а не будівництво автобану, скорочує обсяги безробіття у Німеччині. У роки війни до будівельних робіт натомість дедалі частіше залучають військовополонених та євреїв, бо німецькі будівельники вже давно на фронті. 1941 року було збудовано лише 3800 кілометрів доріг. А з 1941 по 1942 рік будівельні роботи майже повністю припинили. Восени 1943 року через відсутність надмірного автомобільного руху їздити на автобанах дозволили навіть велосипедистам.

Нацистська пропаганда роками продовжувала поширювати міф про автобан, і – варто зазначити – досить успішно. Фільми та фото демонстрували робочих на ще не готових відрізках автобану навіть тоді, коли будівельні роботи вже давним-давно не велися. Ці образи врізалися в пам'ять цілого покоління німців, і сьогодні час від часу вони нагадують про себе знову.