Наїстися у благодійників

Більшість відвідувачів сидять спиною до входу. Вони не хочуть, щоб їх хтось упізнав та відмовляються спілкуватися з пресою. Утім, один чоловік все ж таки погоджується на діалог. Він єврей, який сім років тому разом із сім'єю приїхав до ФРН з України. Але тут, на Заході, головне - гроші, тож, коли у 62 роки він втратив роботу, від нього пішла дружина. Нині він живе на 350 євро на місяць і дуже тішиться, що може їсти тут безкоштовно.

Старий, бідний та "глухонімий"

Райнгард теж регулярно приходить до відкритої кухні при Францисканському соборі, що у центрі Дюссельдорфа. Його злидні є більшими, ніж переляк перед нетверезими чолов'ягами, які сидять навколо нього. Прямо на вулиці розставлені столи та лавиці, над якими натягнуте покриття від дощу. У кожного з відвідувачів із собою пакет - часто це, власне, й усе їхнє майно.

Ім'я Райнгард - не справжнє, адже 80-літній чоловік не хоче, аби хтось із знайомих дізнався про те, що він сюди приходить. Змушують його до цього злидні. Райнгард красномовний у спілкуванні, однак скаржиться на здоров'я. "Мені важко визнавати, що я старію. Ми всі хочемо бути старшими, але ніколи старими", - каже Райнгард, отримуючи від офіціантки тарілку, наповнену запеченою куркою, рисом та салатом. Обслуговують тут таким чином, щоб клієнти відчули до себе повагу, якої вони не мають у суспільстві.

Бідність ізолює

Райнгард отримує 250 євро забезпечення на місяць. За квартиру, опалення та електроенергію сплачує держава. Він скаржиться на дорожнечу ліків, які йому доводиться частково самому оплачувати після двох операцій через рак та інсульт. Також Райнгард частково оплатив свій слуховий пристрій. На те, що у цьому віці йому знадобиться мати такі великі витрати, він не розраховував.

До пенсії Райнгард працював перевізником. Він жив за кордоном, об'їздив Європу, був на Близькому Сході та у Північній Африці. Коли він про це розповідає, його очі сяють. Сім'ї він не має. Як не має й документів, які б підтверджували його пенсійні внески з-за кордону. "Дивним чином все кудись зникло", - каже Райнгард і додає, що пошук бодай якогось підтвердження був безуспішним, оскільки "прорватися через бюрократію неможливо". Довелося змиритись.

Районів з магазинами та ресторанами Райнгард уникає: "Краще заховатися зовсім. Інших людей мої потреби не цікавлять". Тож, поступово Райнгард ізолювався - для самозахисту: "Сюди я заходжу як глухонімий, бо сам себе переконую, що до того рівня, який тут панує, я не опустився". Особливо Райнгарда відлякують люди з татуюваннями.

Попит на їжу зростає

Брат Антоній теж спершу звикав до клієнтів. "Спочатку я не міг звикнути до запаху, - пригадує він, - але потім змирився, адже це - моя місія". 16 років тому він роздавав бутерброди, пізніше організував невеличку кухню, де щоденно готували 30-40 порцій. Сьогодні ж щодня тут обідають приблизно 180 людей. А наприкінці місяця, коли у багатьох закінчуються гроші, до францисканців навідується понад 220 клієнтів.

Особливим попитом доброчинна акція францисканців користується у людей зі Східної Європи. Серед них багато таких, хто змушений економити на їжі. Тож, вони приходять до благодійників, аби хоча б раз на день попоїсти чогось гарячого.

Кухня на сто відсотків фінансується за рахунок пожертв. Товари сюди постачають Metro, Zamek, Henkel, Teekanne та інші підприємства, розташовані в Дюссельдорфі. Щоправда, пожертви продуктами харчування дедалі зменшуються, тому кухарі повинні самі купувати продукти. "Раніше ми отримували надлишки з великих їдалень. Але відколи там користуються комп'ютерними програмами для точнішої кількості замовлень, нам уже майже нічого не залишається".

Місіонерством тут не займаються, гості не повинні молитися. Єдиною релігійною ознакою є хрест у приміщенні, де роздається їжа. "Я радий, що гості радіють, мене тішить, коли звідси вони йдуть ситі, дякують і кажуть, що їм було смачно. Більшого мені не треба", - каже брат Антоній.